УКРАЇНА НА СВІТОВОМУ РИНКУ ОЗБРОЄНЬ
Світовий ринок озброєнь визначається не лише суто економічними, а й політичними та технологічними чинниками. Успішно торгувати зброєю можуть лише країни, які мають політичний вплив у світі і володіють розвиненим високотехнологічним та наукомістким виробництвом. Тому статус України як суб'єкта світового збройового ринку має надзвичайно важливе значення для іміджу держави та зміцнення її економічної безпеки.
Присутність України на світовому ринку озброєнь обумовлена, перш за все, спадщиною СРСР, який витрачав на гонку озброєнь практично необмежені кошти. Після розпаду Союзу Україна успадкувала близько 30% його ВПК, зокрема, значну частку теоретичних та практичних напрацювань у галузях, де радянська школа випереджала західну. Саме тому, незважаючи на економічну кризу та занепад промисловості, оборонний сектор за багатьма напрямами не втратив передових позицій.
Певною мірою, це сталося і завдяки своєчасним спробам України зайняти певну нішу на світовому ринку озброєнь, оскільки перші збройові контракти реанімували цілу низку оборонних підприємств. Звідси і твердження українських «генералів від ВПК» про «приреченість» України торгувати зброєю. Водночас, об'єктивно Україна має менше можливостей на збройовому ринку, ніж її найближчий конкурент — Росія, на території якої лишилося близько 60% ВПК СРСР.
СВІТОВИЙ РИНОК ОЗБРОЄНЬ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ
Аналіз сучасного стану міжнародного ринку озброєнь виявляє ряд тенденцій, які впливатимуть на майбутнє збройового бізнесу України. Перш за все, триває поступове звуження ринку. Динаміка укладення контрактів у 1996-1998рр. дозволяє прогнозувати подальше зниження світового експорту зброї і в 1999-2000рр. — приблизно на 5%, порівняно з обсягами 1997-1998рр.
Збільшується відрив в обсягах експорту озброєнь між найсильнішими 4-5 країнами та рештою експортерів. Наприклад, США лише в 1998р. збільшили обсяги продажу озброєнь країнам, що розвиваються, на $2 млрд., порівняно з 1997р.
Поступово зменшуються бюджетні витрати на військові потреби в більшості країн третього світу, які є головними імпортерами українських озброєнь. Так, зменшив військові витрати на 1999/2000 фінансовий рік найбільший партнер України в галузі військово-технічного співробітництва — Пакистан(4); Туреччина, при оголошенні в травні 2000р. тендеру на закупівлю 12 корветів (на суму близько $1,5 млрд.), повідомила, що цей проект фінансуватиметься не з бюджету, а за рахунок кредитування з боку експортерів.
Скорочується попит на застарілу техніку з арсеналів — з цієї причини Україна не бере участі у низці перспективних тендерів (наприклад, для забезпечення озброєннями Південно-Африканської Республіки).
Змінюються способи передачі товарів військового та подвійного призначення замовникам. Все більше країн схиляються до використання офсетних схем, пов'язаних з купівлею технологій та розгортанням виробництва озброєнь на власній території.
Відбуваються зміни в структурі поставок озброєнь: після останніх операцій НАТО на Балканах спостерігається стійке зростання попиту на засоби ППО та бойову техніку ВПС.
Нарешті, помітною є тенденція загострення конкурентної боротьби між країнами колишнього соціалістичного табору, що зумовлено існуванням на їх територіях виробництва та запасів однотипної номенклатури озброєнь. Створення Союзу Росії і Білорусі також збільшує загрозу конкуренції для України.
Отже, світовий ринок озброєнь змінюється досить динамічно, конкуренція на ньому посилюється. Залишаються практично незмінними і групи країн - головних світових експортерів та імпортерів цього ринку (діагр. «Експорт озброєнь в 1998р.» та «Імпорт озброєнь в 1998р.»).
Як видно з діаграми, Україна відстає від групи лідерів збройового експорту, але водночас зберігає вагому позицію у другій групі світових експортерів.
УКРАЇНА НА РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКАХ ЗБРОЇ