Глобальні світові проблеми
Таким чином, глобальної енергосировинної проблеми в її колишньому розумінні як небезпеки абсолютного браку ресурсів у світі зараз не існує. Але сама по собі проблема надійного забезпечення людства сировиною й енергією залишається.
В даний час енергосировинну проблему можна охарактеризувати так. По-перше, розширення масштабів видобутку та споживання корисних копалин спричинило різкі зміни в навколишньому середовищі. Металургійні, хімічні, нафтопереробні й інші підприємства, що працюють переважно з використанням традиційних технологій, згубно впливають на стан повітря, ґрунту, водних, лісових, біологічних ресурсів, призводять до кліматичних змін, різко змінюють умови існування людини. Зростання числа аварійних ситуацій в умовах розширення районів нафтовидобутку на морських шельфах, розширення морських перевезень нафти, збільшення довжини нафто- і газопроводів веде до забруднення поверхні Світового океану та суші.
По-друге, військово-політична нестабільність у багатьох регіонах світу, насамперед у країнах, що розвиваються (наприклад криза навколо Іраку), вносять корективи в, здавалося б, прогнозовані ситуації, впливають на динаміку світових цін на сировинні товари, в тому числі на енергоносії. Так, починаючи з 1977 р. ціни на нафту дуже знизились, завдаючи збитків насамперед країнам, які виступають її експортерами, в тому числі і Росії.
Серед експертів в останні роки все більше зміцнюється впевненість у тому, що в довгостроковому плані людство не буде відчувати у своєму розвитку обмежень з боку енергетичних і сировинних ресурсів.
У даний час вирішення проблеми ресурс й енергозабезпечення залежить, по-перше, від динаміки попиту, цінової еластичності на вже відомі запаси та ресурси; по-друге, від потреб, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, в енергетичних і мінеральних ресурсах; по-третє, від можливості їх заміни альтернативними джерелами сировини й енергії та рівня цін на замінники; по-четверте, від можливих нових технологічних підходів до розв'язання глобальної енергосировинної проблеми, забезпечити які може безупинний науково-технічний прогрес.
Друга половина XX ст. - це час небачених раніше темпів економічного розвитку. Однак він в усе більшій мірі став здійснюватися без належного врахування можливостей навколишньої природного середовища, припустимих господарських навантажень на нього, потенційної ємності біосфери.
Характеризуючи загальний стан навколишнього природного середовища, вчені різних країн зазвичай вживають такі визначення, як "деградація глобальної екологічної системи", "руйнування природних систем життєзабезпечення" й ін. Багато з них пишуть про наростаючу глобальну екологічну кризу, що в окремих регіонах набрала вже достатньо виразних форм.
Умовно всю проблему деградації світової екологічної системи можна розділити на дві складові частини: деградація навколишньої природного середовища в результаті нераціонального природокористування та забруднення її відходами людської діяльності.
Як приклади деградації навколишньої природного середовища в результаті нераціонального природокористування можна навести збезлісення та виснаження земельних ресурсів. Процес збезлісення проявляється в скороченні площі під природною рослинністю, передовсім лісовою. За деякими оцінками, у період виникнення землеробства та скотарства лісами було покрито 62 млн кв. км суші, а з урахуванням чагарників і перелісків - 75 млн кв. км, або 56 % усієї її поверхні. В результаті триваючого вже 10 тис. років знищення лісів їх площа скоротилася до 40 млн кв. км, а середня лісистість - до 30 %.
Однак при порівнянні цих показників потрібно мати на увазі, що не торкнуті людиною ліси займають у наші дні лише 15 млн кв. км - у Росії, Канаді, Амазонії. В більшості інших районів усі чи майже всі первинні ліси були замінені вторинними. Тільки в 1850— 1980 рр. площі лісів на Землі скоротилося на 15 %. У закордонній Європі до VII ст. ліси займали 70-80 % усієї території, а в даний час - 30-35 %. На Російській рівнині на початку ХVIII ст. лісистість становила 55 %, тепер - лише 30 %. У великих масштабах знищення лісів відбулося також у СІЛА, Канаді, Індії, Китаї, Бразилії, зоні Сахеля в Африці.Знищення лісів продовжується швидкими темпами - щорічно понад 20 тис. кв. км. Лісові масиви зникають в міру розширення розораності землі та пасовищ, зростання заготівлі деревини. Особливо загрозливе становище склалося в зоні тропічних лісів, де за даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), в середині 80-х рр. щорічно знищувалося 11 млн га лісів, а на початку 90-х рр. - приблизно 17 млн га, особливо в таких країнах, як Бразилія, Філіппіни, Індонезія, Таїланд. У результаті за останні десятиліття площа тропічних лісів зменшилася на 20-30 %. Якщо ситуація не зміниться, то через піввіку можлива їх остаточна загибель. Тим більше, що тропічні ліси вирубуються зі швидкістю, що у 15 разів перевищує їх природне відновлення. Ці ліси називаються "легенями планети", оскільки з ними зв'язане надходження кисню в атмосферу. В них зосереджено понад половину всіх видів флори і фауни Землі. Деградація земельних ресурсів у результаті розширення землеробства та тваринництва відбувалася протягом всієї історії людства. За підрахунками вчених, у результаті нераціонального землекористування людство в ході неолітичної революції втратило 2 млрд га раніше продуктивних земель, що значно більше всієї сучасної площі ріллі. В результаті процесів деградації ґрунту щорічно зі світового сільськогосподарського обороту вибуває близько 7 млн га родючих земель, що втрачають свою родючість і перетворюються в пустища. Втрати ґрунту можна оцінити не тільки за площею, а й за вагою. Американські вчені підрахували, що тільки орні землі нашої планети щорічно втрачають 24 млрд т родючого шару, що рівнозначно знищенню усього пшеничного пояса на південно-сході Австралії. До того ж більше 1/2 усіх цих втрат наприкінці 80-х рр. припадало на чотири країни: Індію (6 млрд т), Китай (3,3 млрд т), США (3 млрд т) і СРСР (3 млрд т).