Необхідність, суть і органи валютного регулювання. Механізм регулювання валютного курсу

У сфері валютного регулювання Кабінет Міністрів України має такі повноваження:

—визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

—бере участь у складанні платіжного балансу України;

—забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

—забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

—визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у

торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, що використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Основними методами валютного регулювання, якими користу­ються центральні банки, є:

валютні інтервенції;

девальвація та ревальвація валют;

дисконтна (облікова) політика;

управління валютними резервами (диверсифікація);

валютні обмеження.

Валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошо­вої одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валют­ний курс високий. При цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань кур­су національної грошової одиниці.

Валютна інтервенція як засіб державного втручання у валютну сферу почала широко застосовуватися в 30-ті роки після краху золо­того стандарту. За Бреттон-вудської системи валютні інтервенції були інструментом підтримання фіксованих валютних паритетів та курсів. За плаваючих курсів валютні інтервенції використовуються для згладжування коливань курсу національної грошової одиниці.

Вибір валюти, що її використовують під час валютної інтервен­ції, залежить від мети інтервенції, інституціонального середовища, в межах якого вона проводиться, та від ролі валюти, яку використо­вують для інтервенції, в міжнародній або регіональній валютній си­стемі. Так, долар США традиційно використовується для цього в багатьох країнах світу, водночас в європейських державах інтервен­ційною валютою є німецька марка.Центральні банки, як правило, проводять інтервенції на валют­ному ринку у готівковій формі, що забезпечує прямий та ефектив­ний вплив на валютний курс. Форвардні угоди використовуються лише у разі необхідності конфіденційності угоди, щоб відстрочи­ти її вплив на внутрішню ліквідність. Похідні фінансові інструменти— «деривативи» (фьючерси та опціони) використовуються дуже рідко.

Використання валютних інтервенцій має певні межі, адже вони ефективні лише за незначної неврівноваженості платіжних балансів, яка характеризується періодичною зміною активного та пасивного сальдо. Через обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею, бо інакше резерви можуть бути вичерпані. У зв'язку з цим країни, які мають хронічний дефіцит платіжного балансу (зокрема Україна), нерідко замість валютних інтервенцій застосовують різні форми валютних обмежень. Однак можливе паралельне використання валютних ін­тервенцій та валютних обмежень.