Держава в системі макроекономічного регулювання
Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє мультиплі¬катор інвестицій. Але ефект мультиплікатора за різних умов може бути різним. Найбільшу величину він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потуж¬ностей досягається «дешеве» нарощування випуску про¬дукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатності сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.
3. Кейнсіанська теорія тривалий час доміну¬вала в теорії та практиці макроекономічного регулювання. Вона відповідала тим умовам, коли головна увага приділя¬лась проблемам подолання спаду виробництва та змен¬шенню безробіття. Але наприкінці 70-х років в економіці багатьох країн з'явилися інші негативні явища. Головною стала проблема інфляції при одночасному падінні виробництва. Така ситуація отримала назву «стагфляція». Кейнсіанські рекомендації, в основі яких лежить збіль¬шення бюджетних витрат і застосування при цьому дефі¬цитного фінансування, в нових умовах показали свою неефективність. Це викликало значну недовіру до кейнсіанської теорії і привело до виникнення альтернативних теорій. Серед них можна виділити монетариську теорію, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очіку¬вань.
Монетариська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії. Засновником цієї теорії став Мілтон Фрідман. У літературі теорія дістала назву «контрреволюції Фрідмана».
На відміну від кейнсіанців, які вважають, що для сучас¬ного капіталізму характерним є внутрішня нестабільність, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції.
Якщо кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ), то в основі монетариської теорії лежить рівняння обміну, яке можна відобразити такою формулою:
М*V=Р*О, де М - грошова маса; V - швидкість обертання грошей; Р - рівень цін; О - фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.
Згідно з монетариською теорією, головну роль у регу¬люванні економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи або зменшу¬ючи грошову масу, держава може здійснювати регулю¬ючий вплив на економічну активність.
Цій концепції підпорядкована формула рівняння обміну. Ліва частина цієї формули виконує роль причини, а права є наслідком тих змін, які відбуваються у лівій частині. Спираючись на емпіричні докази, монетаристи запевняють, що швидкість обертання грошей є стабільною в тому розумінні, що чинники, які впливають на неї, змінюються поступово й досить передбачливо. Отже, зміну швидкості обертання грошей можна передбачити і врахувати. За цих умов роль активного елементу монетариської формули відіграє грошова маса. Це означає, що між грошовою масою і номінальним ВВП (Р*О) існує пряма і передбачувана залежність. Завдяки цьому держава, здійснюючи цілеспрямовану грошову емісію, може впливати на грошову масу і в такий спосіб регулювати номінальний ВВП.
Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний характер залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. З цією метою Фрідман запропонував на законо¬давчій основі встановити спеціальне монетарне правило згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Наприклад, якщо прогнозом передба¬чається, що в майбутньому році приріст реального ВВП становитиме 3 %, то на 3 % в прогнозованому році необ¬хідно збільшити грошову масу.
Важливою особливістю монетариської теорії є принци¬пово нове, порівняно з кейнсіанською теорією, бачення механізму, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП.Прихильники монетаризму істотно принижують, а якщо враховувати крайні позиції, то й зовсім відкидають фіскальну політику як метод стабілізації економіки. На їхню думку, неефективність фіскальної політики обумов¬лена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджет¬ного дефіциту, позичає гроші у населення і комерційних банків, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора економіки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвести¬ційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної відсоткової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на су¬купний попит буде несуттєвим.