Дискреційна та автоматична фіскальна політика
Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами фінансування - гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнаним є те, що найбільшою загрозою для економіки є грошово-кредитна емісія. Її застосування як джерела фінансування бюджетних дефіцитів породжує неконтрольовану інфляцію, підриває стимули до довгострокових інвестицій, знецінює заощадження домогосподарств, відтворює бюджетний дефіцит. З метою обмеження грошово-кредитної емісії в багатьох країнах конституційно закріплюється незалежність національних емісійних банків від уряду. Крім того, величина грошово-кредитної емісії регламентується парламентом.Безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати з урахуванням змін в отриманні доходів, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.
2. Ми розглядали кейнсіанський варіант фіскальної політики, згідно з яким її об'єктом є сукупний попит. Впливаючи фіскальними заходами на сукупний попит, держава залежно від фази економічного циклу стимулює або стримує економіку. Але прихильники теорії економіки пропозиції переконані в тому, що заходами фіскальної політики можна впливати не лише на попит, але й на пропозицію. На їхню думку, вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію досягається через податки. Щоб розглянути механізм впливу податків на сукупну пропозицію, припустимо, що економіка набула тенденції до скорочення виробництва і збільшення безробіття. За цих умов держава має застосовувати стимулюючу фіскальну політику у вигляді зниження податкових ставок. До яких наслідків це приведе?
Для відповіді на це питання звернемося до моделі “сукупний попит - сукупна пропозиція” (див. рис. 1).
Але згідно з теорією економіки пропозиції податковий варіант стимулюючої фіскальної політики не обмежується цими наслідками, а доповнюється збільшенням сукупної пропозиції. Виникає питання: як зниження податкових ставок впливає на сукупну пропозицію? Логіка прихильників теорії економіки пропозиції виглядає таким чином:
По-перше, зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв'язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються в інвестиції.
По-друге, зменшення податку на прибуток підприємств підвищить чисту прибутковість інвестицій, що за даної відсоткової ставки викличе зростання інвестиційного попиту. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання виробництва.
Водночас зниження особистих та продуктових податків збільшить реальну заробітну плату і таким чином посилить стимули до праці. Так, тимчасово безробітні збільшать пропозицію на ринку праці, а уже зайняті робітники отримають стимули працювати більш інтенсивно і якісно, що позитивно вплине на продуктивність праці.
Перелічені чинники викличуть збільшення сукупної пропозиції, що спричинить переміщення її кривої вправо і вниз в положення СПр2 (рис. 1). У результаті цього відбудеться подальше зростання реального ВВП, тобто від О2 до О3. Одночасно знизяться ціни з Ц2 до Ц3.
Отже, згідно з уявленнями прихильників теорії економіки пропозиції зниження податків викликає набагато більший стабілізаційний ефект, ніж це випливає із кейнсіанської теорії. Але незважаючи на це, зазначена теорія не є переконливою. До основних її недоліків можна віднести слідуючі:
По-перше, вона не забезпечує практику інструментарієм, за допомогою якого можна вимірювати еластичність ВВП стосовно податків у тій частині, в якій його приріст здійснюється за рахунок збільшення сукупної пропозиції.
По-друге, більшість опонентів даної теорії вважає, що зниження податків справить набагато більший вплив на попит, ніж на пропозицію. Внаслідок цього дефляційний ефект від сукупної пропозиції буде маловідчутним.
По-третє, опоненти цієї теорії вказують на той факт, що в КП зниження податків негативно впливає на державний бюджет. Тому доцільність їх суттєвого зниження може мати місце лише за умов адекватного скорочення державних витрат. Якщо розумних резервів для цього в державному бюджеті немає, то неминучим наслідком їхнього зниження є виникнення бюджетного дефіциту. Це створює державний борг або викликає необхідність проведення грошово-кредитної емісії, яка породжує інфляцію.