Особливості макроекономічної ситуації в Україні 1998-2000 рр

Таким чином у держави є всі інструменти для проведення нормальної економічної політики. Далі я розгляну як саме держава користується цими інструментами.

Розділ 1. Особливості макроекономічної ситуації в Україні у 1998 - 2000 рр.

Україна - одна з найбільших держав світу по чисельності населення і території, індустріальному рівню, з питомою вагою обробляючої промисловості майже в 40% ВВП, унікальними по родючості грунтами. І проте країна вже десять років переживає дуже серйозні трудності. Варто нагадати, що в період з 1991-1999 роках ВВП скоротився на 60%, а валові капітальні інвестиції - на 80%.[5.c8]

Негативні процеси, котрі відбуваються в країні не ставлять під загрозу необхідність ринкових перевтілень. У нас є багатий досвід паралельного існування двох різних економічних систем. Планова система виявилася здібною до прориву в окремих напрямах, але в змаганнях на тривалу дистанцію ринкова економіка показала відмінні результати. Перехід України до ринку співпав зі зміною орієнтирів в розвитку світової економіки.

Перед країною відкрився шлях минути хворобливий етап трансформації директивної економіки в ринкову, але в цей час виникає перший парадокс розвитку.

Значення цього парадокса полягає в тому, що він лежить в області реформування і практики застосування в країнах з перехідною економікою. При цьому склалися дві версії трансформації:

Прихильники цієї версії затверджують, що просування до ліберального суспільства при всіх інших умовах забезпечить швидке відродження і притоку нових інвестицій(країни Польща, Литва, Латвія, Чехія).

Ця версія пов'язана з несистемністю і половинчатістю реформ, що породжує ко-рупію і розквіт тіньового сектора економіки.

В Україні досі йдуть спори про вибір однієї з версій розвитку. Всі ці дебати так і не привели до яких-небудь остаточних висновків. Але стало ясно, що в країні були усунені витрати державного монополізму, тобто не ефективного розподілу обмежених ресурсів. Але в також час ми зіткаємося з проблемою надмірної само відчуження держави з сфери макроекономічного регулювання. До речі, дуже детально таку ситуацію описує французький інституціоналіст Робер Буайе в книзі ′′Теорія регуляції′′. Ось витримка з тексту: ′′ заборона комуністичної партії, відмова від планування, приватизація автоматично не приводять до виникнення ринкової динаміки. Зовсім навпаки, виникає нерівність в доступі до ресурсів, до інформації, до політичної влади, що створює умови для нових монополій і веде до повсюдного поширення практики двосторонніх операцій, а аж ніяк не породжує гнучкий механізм пристосування загальної суми анонімних пропозицій і анонімних попитів′′.

Таким чином наші реформатори думали, що вони ведуть країну до рівня найбільш розвинених країн, але сьогодні вже немає упевненості в тому, що віртуальні інститути ринку і демократії можуть повністю пояснити походження багатства.

Мимовільно задаєш собі питання: може бути помилка міститься в джерелах, коли все зводилося тільки до вільної конкуренції і приватної власності в дусі А.Сміта, тобто до мікроекономічної моделі. З механізму випали макроекономічні проблеми, такі як інтеграція продуктивних сил, пропорцій економіки. Політична економія мануфактури з її культом ′′невидимої руки′′ ринку була накладена на багато які виробничі підприємства.

А тепер подивимося на іншу проблему, яка властива моделі ринкової трансформації України. Це байдужість до проблеми бідності. Відомий американський економіст Лестер Туроу відмічає: ′′ історія також вчить нас, що версії капіталізму, основані на виживанні найбільш пристосованих, на практиці не працюють.

Економіка вільного ринку, що існувала в 20-ті роки, розвивалася у час ′′великої депресії′′, і уряду довелося її перебудувати.

Можливо, капіталізм, де ′′виживають найбільш пристосовані′′, все-таки здійснимо, але ніхто ще не намагався це зробити. Потрібно також мати на увазі, що держава загального добробуту була влаштована зовсім не шаленими лівими. Його будівниками були майже у всіх випадках проінформовані аристократичні консерватори(Бісмарк, Черчиль, Рузвельт), що прийняли політику соціального забезпечення не для того, щоб зруйнувати капіталізм, а щоб врятувати його, захистивши середній клас′′.Більш того надто ортодоксальні ринкові версії загрожують навіть західному капіталізму. З цим погоджується відомий західний фінансист Джордж Сорос, який вважає, що ринковий фундаменталізм являє собою велику загрозу відкритому суспільству, чим будь-яка тоталітарна ідеологія, а ринкові сили, якщо їм надати повну владу, навіть в чисто економічних і фінансових питаннях, викликають хаос, і зрештою можуть привести до падіння світової системи капіталізму. У перехідних же економіках ринкова трансформація не може відбуватися без системи стримок і противаг, примусової влади держави, його тісної співпраці з великим корпоративним сектором, що оптимізує витрати виробництва і обігу.