Фіскальна політки держави (Бюджетно-податкова політика)

більшістю голосів, то інтереси меншості часто-густо взагалі

не враховуються. І в цьому разі стирається відмінність між

демократичними і авторитарними: адже і в першому, і в другому

випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні еко-

номічних цілей можуть виявитись проігнорованими.

Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати

якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомим

італійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття

Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або кри-

терію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства

досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді,

коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту

хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік

оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в резу-

льтаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б

одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погі-

ршуються.

У даному разі критерії Парето сформульовано в такий

спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми -

координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення доб-

робуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним роз-

поділ ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у

економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне зна-

чення, може бути застосований і до інших проблем, там, де

йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за