Олігополія в Україні

Отже, на олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. „Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів (мал. 5).

Мал. 5 Цінові стратегії у випадку дилеми олігополіста.

На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника. Якщо одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а та, що має високу – лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни. Наприклад, якщо перша фірма призначає високу ціну, то друга фірма максимізує прибуток, знижуючи свою ціну. Якщо фірма 1 призначить низьку ціну, то фірма 2 одержить більше, якщо також знизить ціну, уникаючи зменшення прибутку. Таким чином, фірма 2 максимізує свій прибуток, встановлюючи низьку ціну при будь-якому рішенні суперника. Розрахунки першої фірми аналогічні, тому фірма 1 також завжди призначає низьку ціну. Стан обох фірм утім є гіршим, ніж у випадку змови і призначення обома високих цін. „Дилема олігополістів” відображає вплив цих двох сил на рішення конкурентів: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ринку. Жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни. (2)

Невизначеність у поведінці суперників, яка створює суттєві труднощі у прогнозуванні результатів економічної діяльності, штовхає олігопольні фірми на змову у сфері політики цін, так звані джентльменські угоди, де домовленості про ціни, квоти і розділ ринкового простору не фіксуються документально, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом і тому залишаються важкодоступними для антитрестовського законодавства. Такі таємні узгодження можуть укладатися при періодичних “офіційних” зустрічах, джентльменські узгодження при коктейлях, грі в гольф і т. п.

Існують певні перепони для таємного договору:

1. Різниця в попиті і витратах – відповідно будуть різнитися і ціни, максимізуючи прибуток для кожної фірми. Очевидно, що не буде однієї ціни, яка б була притаманною для всіх фірм.

2. Число фірм – чим більша кількість фірм, тим важче досягти якоїсь угоди.

3. Шахрайство – існує спокуса для скритого зниження цін, тобто почати робити таємні цінові скидки з метою отримання більшого прибутку. Проте, це є небезпечним, так як споживачі які платять вищі ціни можуть це виявити і вимагати до себе подібного ставлення.4. Спад – переважно спад ділової активності є ворогом таємного договору, тому що ринки збуту, які скорочуються викликають зростання середніх витрат.

5. Можливе входження – збільшені ціни та об’єм продаж при таємному договорі будуть сприяти для вступу нових фірм в галузь. Таке входження, відповідно, знизило б ціни і прибутки, так як зросла б пропозиція.

6. Правові перешкоди: антимонопольне законодавство .

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого “лідерства у цінах”. Модель „лідерства в цінах” є поширеним засобом координації поведінки олігополістів за відсутності змови. З мовчазної згоди учасників ринку найбільшій або найефективнішій фірмі галузі відводиться роль цінового лідера, решта встановлюють ціни слідом за ним і не змінюють їх доти, доки лідер не проголосить про нову зміну своєї ціни.