Олігополія в Україні

Таблиця 3

Структурні передумови конкуренції в окремих сферах економічної діяльності в Україні у 2004 році

Сфери економічної діяльності Частка підприємств в обсязі реалізації,

% до загального

Ринки з конкурентною структурою Олігопольні ринки Ринки з ознаками домінування та монополізовані

Торгівля і посередництво 96,0 2,0 2,0

Гірничо-металургійний комплекс 81,6 9,4 9,0

Агропромисловий комплекс 53,0 26,9 20,1

Машинобудування 50,2 6,9 42,9

Паливно-енергетичний комплекс 23,3 21,5 55,2

Транспорт і зв'язок 15,4 2,1 82,5

Економіка в цілому 55,4 13,6 31,0

Аналіз даних на ринках з різними структурними особливостями за 2004 рік показує, що співвідношення монопольного, олігопольного та конкурентного секторів у галузевому розрізі, в основному, не змінилося.

Найбільш сприятливі структурні передумови в 2003-2004рр для олігополії склалися в торгівлі та агропромисловому комплексі, а найменш сприятливі у гірничо-металургійному комплексі, машинобудуванні та паливно-енергетичному комплексі. Отже, за 2003-2004рр. частка олігопольних підприємств зменшилась.

Щодо економічної ефективності, то оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетво¬рюється, оцінки економічної ефективності їх теж до¬сить близькі.

Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому коорди¬нати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мі¬німального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвід¬ношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс".

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конку¬рентів. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продук¬цію олігополістичної галузі.

Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про обмеження монополіз¬му та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на рин¬ку — 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимонопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здо¬ровому глузду.