СТРАТЕГІЯ ФІРМИ В УМОВАХ ОЛІГОПОЛІЇ
Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентів найвірогідніший?
Якщо фірма ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів продажу власних продаж, то конкуренти зроблять те саме, оскільки в протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку.
Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти проігнорувавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щоб звільнитися від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора. Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскільки конкуренти спробують розширити свою частку ринку. Отже крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої. (Рис. 3. Додаток).
Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована вище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною, коли (продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.
Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринку ціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива граничного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги виробництва та ціну.
Як показано на рис. 4 (Додаток), точки перетину кривих МС1 та МС2 з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва та ціні.
Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту не можливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделей поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей договір повинен бути таємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом. Він відбувається тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки, чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою.
Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії.
Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого “лідерства у цінах”. Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад.
Як правило, лідер завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватись до наступного маневру, а з іншого – вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар’єри для вступу в галузь, які пов’язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток.
Для спрощення механізму розвитку ціни галузеві лідери досить часто вдаються до методики під назвою “витрати плюс”. У цьому разі для визначенні ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Перевага такого методу полягають у його простоті.
Метод розрахунку ціни “витрати плюс” добре суміщається з таємним олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них, щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.
Таким чином олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції, тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.