СТРАТЕГІЯ ФІРМИ В УМОВАХ ОЛІГОПОЛІЇ
-в економіці існує об’єктивне прагнення до злиття, оскільки об’єднання кількох фірм можу суттєво збільшити їхню частку і дати можливість новій структурі досягти вищих результатів. Злиття може дати більшу економічну владу, більші можливості контролю за цінами, а також виграш на цінах закупки ресурсів внаслідок перетворення на значного покупця.
Отже можна сказати, що відмінність даної моделі ринку полягає в тому, що незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити свою цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.
ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ОЛІГОПОЛІСТА НА РИНКУ.
Вони визначаються двома тенденціями, що діють в протилежних напрямках.
З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.
З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.
На олігополістичному ринку точний прогноз щодо вибору ціни та обсягів виробництва неможливий, на сам перед через безліч варіантів олігополії. У галузі може бути як 2 – 4 панівні фірми (жорстка олігополія), так і 10 – 20 (м’яка олігополія). Механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. Крім того, загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста.
Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:
1.Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або “жорсткими”.
2.Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова політика передбачає наявність стимулів до погоджених дій або таємного зговору при встановленні цін.
ІІІ. МОДЕЛІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ.
Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива; ціноутворення зумовлене таємним зговором; лідерство і цінах; ціноутворення за принципом “витрати плюс” (Рис. 1. Додатки).
Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А, В, С), кожна з яких має однакову частину на ринку і вони не погоджують свої ціни через прямий або таємний договір. Що відбувається на ринку та як змінити положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни?
Усе залежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть наслідувати приклад фірми А, тобто вирівняти ціни або проігнорувати його.
Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2 , намагаючись реалізувати більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей маневр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним. Тому його можна не брати до уваги. Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продаж за нижчими цінами. (Рис. 2. Додаток).
Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад наслідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чисто монополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продаж, так і відповідного зменшення продаж кожною фірмою. Отже при односпрямованих діях олігополістів усієї галузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий саме вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною (Рис. 2. Додаток).Однак фірми конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшити обсяг продажу, за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки – конкуренти збільшать обсяг продаж за його рахунок. При цьому крива попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігополістичний ринок до ринку монополістичної конкуренції.