Виробництво як процес примноження корисності благ і формування їхньої вартості (нові підходи)

Криза марксистської політичної економії поставила на порядок дня дослідження такої теоретичної проблеми, якою є категорія вартості. К.Маркс, наслідуючи класиків політичної економії, вважав, що “всяка праця є, з одного боку, затрата людської робочої сили у фізіологічному розумінні слова, - і в цій своїй якості однакової, або абстрактно людської, праця утворює вартість товарів. Всяка праця є, з другого боку, затрата людської робочої сили в особливо доцільній формі, і в цій своїй якості конкретної праці вона створює споживчі вартості” [1, 52]. У вартість товарів, - вважає він, - “не входить жодного атома речовини природи” [1, 53]. Тому вартість товарів має суто суспільний характер [там само].

Неокласик політичної економії А.Маршалл розглядав вартість як категорію, що існує за межами виробництва, а вартість розумів як відносну величину між двома речами. Вартість, тобто мінова вартість якої-небудь речі, виражена у певному місці і в певний момент в одиницях іншої речі, представляє собою кількість одиниць останньої речі, яку можна там і тоді одержати в обмін на першу [2, 120].

Теоретики суб’єктивно-психологічної теорії вартості вважали, що кожна людина суб’єктив- но – особисто сама – визначає вартість благ, виходячи із ступеня бажаності для неї речей [4, 192]. Вони сформулювали суб’єктивно-психологічну теорію вартості.

У цьому досліджені ми обґрунтовуємо інший підхід до розуміння сутності вартості. Перший його аспект полягає в тому, що вартість є категорією товарного виробництва. А другий – що її матеріальною основою є корисність. Справді, що безпосередньо створює виробництво? Корисні блага: речі, послуги, винаходи тощо.

Корисна річ може бути продуктом природи, а не виробництва. Така річ теж задовольняє ту чи іншу потребу людини. Корисна річ, створена природою, може бути рідкісною, але вона не матиме тієї вартості, про яку мова піде нижче.

Вартість, на наш погляд, слід ототожнювати з корисністю речей, які створені у процесі виробництва. Корисність блага, створеної і створеного виробництвом, виступає як вартість товару. Вона показує, скільки товаровиробник створив корисності, виготовляючи даний продукт. Корисність виготовленої речі – це позитивний здобуток виробника, який водночас є і продавцем. Корисність речі набуває форми вартості тому, що товар виробляється для обміну, його продажу на ринку. Сума корисних властивостей речі – якість, конструкція, зовнішній вигляд, розміри, вага, тощо –акумулюється в єдиному, інтегрованому понятті, яким для товаровиробника є вартість.

Вартість товару має дві великі і нерівнозначні для виробника складові: вартість спожитих речових факторів виробництва і новостворену вартість. Кожне підприємство, здійснюючи виробництво продукції, споживає предмети праці і засоби праці, які мають певну вартість, що базується на їхній корисності. Припустимо, що підприємство А виготовляє взуття. Для цього воно має все необхідне: сировину, матеріали, фарби, відповідні знаряддя праці, робочу силу. Припустимо, що на пару взуття потрібно затратити речових засобів за умови найкращого варіанту виробництва 10 умовних грошових одиниць (у.о.). Який результат може мати підприємство, виготовивши це взуття? Це залежить від абсолютної і відносної величини новоствореної вартості. Новостворена вартість пари взуття може становити 3, 4, 5 чи 10 у.о. Наприклад, на підприємстві А вона становить 5 у.о.

У формуванні новоствореної вартості та її матеріальної бази – доданої корисності – беруть участь усі виробничі фактори: праця, капітал, земля, підприємницький талант. За інших однакових умов ефект виробництва буде визначатися формулою:

НВ

Е = ----------- ,

ПВ

де Е – коефіцієнт ефективності виробництва товару; НВ (новостворена, додана вартість); ПВ – повна вартість товару.

Абсолютний ефект, одержуваний підприємством від виробництва товару, обчислюється за іншою формулою:

Еа = ПВ – СВ,