Фірма в умовах монополії

У 90-х роках в Україні відбувався активний розвиток системи антимонопольного регулювання. Внаслідок процесів демо¬нополізації, що здійснювалися шляхом ліквідації, а також поділу державних монопольних утворень, знизився рівень монополізації економіки. Так, питома вага монополізованих товарних ринків у 1998 р. порівняно з 1994 р. зменшилась у машинобудуванні з. 97,7% до 14,2%, у хімічній та нафтохімічній промисловості – з 61,9% до 9,7%, у галузях чорної та кольорової металургії – з 44,9% до 9%.

У цілому на початку 1999 р. до переліку підприємств, що займають монополь¬не становище на загальнодержавних ринках, було включено 372 суб'єкти господарювання, які діють на 579 товарних ринках (на 1.01.1997р. —відповідно 506 і 753).

Крім того, з 1998 р. в машинобудуванні і металообробці на ринках 152 товарних груп (6,6% від загальної кількості) монопольне становище було близьким до абсолютного.

У хімічній та нафтохімічній промисловості абсолютно монополізованими бу¬ли ринки 53 товарних груп (8,4% від загальної кількості), в чорній та кольоровій металургії – 19 ринків (2%), в галузях будівельного комплексу – чотири підприємці були абсолютними монополістами.

Абсолютно монополізованими були ринки м'ятного ефірного масла, риболов¬них сіток, сириці, амінокислот, стрептоміцин-сульфату, поліакрилату, племінних бджіл закарпатської породи, послуг комунального обслуговування сільського на¬селення тощо.

На 1.01.1999 р. на регіональних ринках монопольне становище посідали 3014 суб'єктів господарювання, що діяли на 887 ринках.

Використовуючи свою монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції, завищують ціни на свою продукцію, диктують умови тощо. Для запобігання монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонуванню ринку в світі, сформувалось антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний (антитрестівський) закон – так званий закон Шермана – був прийнятий у США у 1890 р. у відповідь на негативні явища в економіці, пов'язані з існуванням трестів. Пізніше закон Шермана було доповнено й уточнено в законах про Федеральну торгову комісію, законі Клейтона та ін.

У США величина ринкової частки фірми, яку слід розглядати як критерій монополізації, законом не встановлена. Однак у судовій практиці з 1945 р. монополізацією ринку товару чи послуги вважається ринкова частка, яка дорівнює або перевищує 60%. Разом із тим сама по собі значна ринкова частка не розглядається американськими суддями як єдиний аргумент для розпуску великої корпорації. Треба, щоб така корпорація поводила себе антиконкурентно. Крім того, практика антитрестівського законодавства виробила ряд критеріїв, якими суди керуються перед тим, як завести справу по звинуваченню корпорації в монополізації ринку зокрема:

1) компанія не є новатором;

2) велика ринкова частка не є наслідком вищої майстерності або відмінного про-гнозування;

3) велика ринкова частка не є результатом великомасштабного виробництва;

4) фірма отримує надмірно великий прибуток;

5) розслідування справи не приведе до істотного зниження вартості акцій корпорації.

З урахуванням ринкової частки фірми, її поведінки на ринку, вище наведених та інших критеріїв суд у випадку необхідності може прийняти рішення про ліквідацію монополії.

За прикладом США в інших країнах світу також ухвалювали антимонопольні закони. В Європі антимонопольні норми вперше запровадили у Франції, а згодом в інших країнах – Італії, Бельгії, Великій Британії, Німеччині тощо.

Законодавство різних країн підходить до визначення антиконкурентної діяль¬ності неоднаково. У Німеччині, наприклад, підприємство вважають моно¬полістом у тому випадку, коли воно контролює третину ринку певного продукту, у франції – чверть ринку. В усіх європейських країнах діють спеціальні державні органи, які стежать за дотриманням норм антимонопольного законодавства. У Німеччині, Австрії, Нідерландах, Великій Британії, Швеції суб'єкти господарської діяльності зо¬бов'язані повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, які можуть обме¬жити конкуренцію. У Франції, Бельгії, Швейцарії законодавство передбачає обов'язкове повідомлення про такі угоди лише у випадках, коли справа стосується заінтересованої сторони чи державного органу, що контролює дотримання анти¬монопольного законодавства.Антимонопольне законодавство Японії грунтується на Законі "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод". Мета цього документа – по¬ставити поза законом приватну монополію, нечесне укладання угод, незаконне обмеження виробництва, спонукати до справедливої вільної конкуренції та роз¬вивати підприємницьку діяльність. В Японоії монопольним (домінуючим) визна¬чається таке становище на ринку, коли частка одного постачальника перевищує 50%, а частка двох перевищує 75%.