Особливості застосування антибіотиків у сучасних умовах та засади раціональної антибіотико терапії
Монобоктами. Азтреонам використовується в клінічній практиці близько 10 років, але дотепер значення і місце його в лікуванні бактеріальних інфекцій не визначені. Препарат може призначатися для лікування інфекцій різної локалізації (головним чином, сечовивідних шляхів), викликаних грам(-) мікроорганізмами, у тому числі P. aeruginosa, особливо при непереносимості пеніцилінів або цефалоспоринів, наявності обмежень до застосування аміноглікозидів (похилий вік, порушення функції нирок).
Карбапенеми. Першим препаратом цієї групи є імепенем, який з'явився в клініці у 1986 році. У лікарській формі імепенем поєднується з циластатином, останній не має антимікробних властивостей, але інгібує нирковий фермент дегідропептидазу-І, яка інактивує імепенем. Меропенем стійкий до ниркової дегідропептидази і застосовується без циластатину.
Карбапенеми мають найширший спектр антимікробної дії серед усіх антибактеріальних препаратів. Вони високоактивні щодо більшості грам(-) бактерій, анаеробів, деяких грам(+) коків (стрептококи, пневмококи), актиноміцетів і проявляють помірну активність щодо стафілококів і ентерококів (крім E. faecium), лістерій. Меропенем активніший за імепенем щодо грам(-) Enterobacteriaceae і P. Aeruginosa та поступається імепенему по дії на грам(+) коки.
Карбапенеми є антибіотиками резерву і призначаються для лікування тяжких госпітальних інфекцій різної локалізації і сепсису. Ефективні при лікуванні інфекцій у реанімації і у хворих з агранулоцитозом. При загрозливих для життя інфекціях невідомої етіології карбапенеми можуть призначатися як засоби І ряду емпіричної монотерапії.
Антибіотики тетрациклінового ряду - природний тетрациклін та напівсинтетичний доксициклін - залишаются досить уживаними в України, хоча їх значення поступово знижується внаслідок поширення резистентності мікроорганізмів. Ця група препаратів має широкий спектр дії та залишається препаратами вибору при інфекціях, спричинених хламідіями (трахома, пситакоз, сальпінгіт, уретрит, венерична лімфогранульома), рикетсіями (у тому числі Q-лихоманка), бруцелами, спірохетами, включаючи Borrelia burgdorferi (кліщовий енцефаліт або хвороба Лайма). Вони використовуються також у лікуванні респіраторних та генітальних інфекцій, збудником яких є мікоплазми, інфекцій порожнини рота, загострень хронічного бронхіту, лептоспірозу у хворих з алергією на пеніциліни.
За допомогою тетрациклінів проводять лікування вугрової висипки (acne vulgaris), що базується не тільки на антибактеріальній дії препарату, а й на його здатності зменшувати вміст вільних жирних кислот у шкірному салі - продукті секреції сальних залоз.
В останніх дослідженнях доведена властивість тетрациклінів зменшувати вираженість місцевої запальної реакції. Доведено, що тетрацикліни гальмують хемотаксис лейкоцитів, а також здатні пригнічувати активність металопротеїназ, що знайшло застосування в терапії захворювань сполучної тканини, зокрема ревматоїдного артриту на ранніх стадіях (міноциклін).Препарати тетрациклінового ряду мають здатність накопичуватись у кістках, викликаючи забарвлення та іноді гіпоплазію зубних тканин. Слід пам'ятати, що антибіотики цієї групи не слід призначати дітям до 8-річного віку, вагітним та годуючим матерям, а також пацієнтам із нирковою недостатністью (крім доксицикліну). Доксициклін, у порівнянні з тетрацикліном, має більшу біодоступність при внутрішньому застосуванні (яка, до речі, знижується при одночасному вживанні препаратів заліза), більш тривалий період напіввиведення (тому призначається 1-2 рази на добу) та краще переноситься. Приймання їжі, антацидів, препаратів кальцію та магнію не змінює абсорбцію доксицикліну (на відміну від тетрацикліну).
Не зменшують своїх позицій в Україні і аміноглікозиди - бактерицидні антибіотики, дія яких пов'язана з пригніченням синтезу внутришньоклітинного білка рібосомами бактерій. Існує три генерації аміноглікозидів (табл. 2).
Ця група антибактеріальних препаратів активна переважно щодо аеробної грам(-) флори сімейства Enterobacteriaceae, причому до амікацину можуть бути чутливими багато штамів стафілококів, стійких до аміноглікозидів інших генерацій. Як правило, анаероби резистентні. Стрептоміцин та канаміцин активні щодо мікобактерій туберкульозу, а гентаміцин, тобраміцин, нетилміцин та амікацин - щодо Pseudomonas aeruginosa. Враховуючи стійкість пневмококів до аміноглікозидів, останні (у тому числі гентаміцин) не слід застосовувати для лікування позагоспітальної пневмонії. Треба враховувати, що активність аміноглікозидів знижується в умовах гіпоксії та ацидозу.
Антибіотики цієї групи практично не всмоктуються у ШКТ, однак за умов запальних захворювань травного тракту ймовірність абсорбції збільшується. Призначаючи аміноглікозиди, слід пам'ятати, що вони погано проникають у бронхо-легеневий секрет, ліквор, жовч та виводяться нирками, не метаболізуючись. Тому при нирковій недостатності можлива кумуляція препаратів, що потребує корекції доз.