Принцип колегіальності в медицині
Принцип колегіальності в медицині
Саме медицина в кращих своїх моральних зраз¬ках і намаганнях концентрує й наочно уособлює кон¬цептуальні принципи та засади професійної колегі¬альності, тобто фахової взаємоповаги, порозуміння та водночас вимогливості до практичної роботи лікарів заради інтересів хворого. На важливості шанобливого ставлення лікаря до знань та навичок більш досвідче¬ного колеги наголошує Гіппократ у своїй класичній "Клятві". Цей постулат лікарювання красномовно за¬уважено й у "Факультетській обітниці" молодих вітчиз¬няних лікарів перед початком самостійного шляху. Варто зазначити, що принцип колегіальності загалом ґрунтується й проголошує повагу до будь-якої думки в процесі надання медичної допомоги (скажімо, під час консиліуму), незалежно від офіційного статусу лікаря. Власне, консиліум - то не обов'язково зіткнення про¬тилежних міркувань трьох-чотирьох спеціалістів або якийсь формальний акт чи процедура.
Вельми цікавим нам здається уривок зі спогадів славнозвісного академіка Миколи Дмитровича Стра-жеска. Він згадував історію видатного клінічного від¬криття - одного із перших прижиттєвих діагнозів тромбозу вінцевих судин, тобто перших щаблів учен¬ня про інфаркт міокарда та ішемічну хворобу серця ще в період, коли не застосовувалась ЕКГ. Цей епізод М. Стражеско наводить, розповідаючи про свого вчи¬теля, генія світової терапії, професора Василя Парме-новича Образцова.
"Звичка в Образцова була така. Прийшовши до терапевтичного відділення в Олександрійській лікар¬ні (нині Центральна міська клінічна лікарня в Києві у районі Бессарабського ринку - Авт.), він в інтерна насамперед запитував, скільки є нових хворих, на що вони хворіють, і відразу йшов до них. Одного разу він наблизився до пацієнта, який потрапив до лікарні з приводу жорстокого болю в ділянці груднини. Сві¬домість його була потьмарена, пульс майже не про¬мацувався. Образцов сів напроти, почав спостеріга¬ти, потім досліджувати, слухати. Він запитав інтерна: "Як ви гадаєте, що у хворого?" Той, як кажуть, бовк¬нув: "Ревматизм груднини". Образцов примружив лі¬ве око (це була його манера) й продовжував сидіти біля хворого, нічого не кажучи. Скепсис на його об¬личчі проглядався чітко.
Начебто про себе я зауважив: "А може то заку¬порка вінцевих артерій серця?". Образцов крутнувся здивовано, подивився на мене й сказав: "Ви, мабуть, вгадали".
Запам'ятаємо цю дивовижну височінь колегіаль¬ності. Великий лікар погодився з думкою молодшо¬го колеги. Відтак, у клініці В. Образцова справді па¬нували товариськість, пильна увага до припущень і наукових осяянь. Отже, маємо діагностичний успіх на тлі колегіальної згуртованості!
Таким чином, колегіальність у медичному колекти¬ві є одним із наріжних принципів, які регулюють вза¬ємостосунки між співробітниками. Колегіальність - це співробітництво і єдність, довіра й взаємоповага у вирішенні складних питань діагностики, патології та лікування хворих.
На жаль, у клінічній практиці зустрічаються непо¬одинокі випадки прикрого нехтування даним профе¬сійним принципом з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність пору¬шують деякі молоді лікарі-кар'єристи, які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським вислов¬люванням, як, наприклад: "Вам встановили помилко¬вий діагноз", "Вважайте за щастя, що потрапили на лікування до мене" тощо. Свідоме чи навіть легко¬важне, випадкове паплюження професіоналізму ко¬леги шкодить і справі, й пацієнтові. Адже чи буде від¬відувач такого лікаря й надалі вірити в медицину?
Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі.
Натомість вслухаємося у формулу відомого хірурга-гуманіста Поділля Людвига Івановича Малиновсько-го, яку наводять у книзі "Лікарі-вінничани" О. Голя-ченко й В. Чорний. Л. Малиновський, який збудував у Вінниці губернську земську лікарню й оперував безліч разів, не брав із хворих жодної копійки. Ха¬рактеризуючи свою хірургічну діяльність, він якось зауважив: "Оскільки я неодноразово мав щастя до¬магатися одужання, правда, як виняток, при захво¬рюваннях, які колеги оцінювали як безнадійні, то й не відступлю від звички оперувати всіх у межах ана¬томічної досяжності й не таких, що агонізують".
Зверніть увагу на те, що, незважаючи на винят¬кові хірургічні перемоги, Л. Малиновський не ганить колег ...