Що таке анатомія?
Леонардо да Вінчі (1452-1519), зацікавивши анатомією як художник, надалі захопився нею як наукою, одним з перших став розкривати трупи людей для дослідження будови людського тіла. Леонардо вперше правильно зобразив різні органи людського тіла, уніс великий вклад у розвиток анатомії людини і тварин, а також з'явився основоположником пластичної анатомії. Творчість Леонардо да Вінчі, як думають, уплинуло на праці Андрія Везалия. У найстаршому університеті Венеції, заснованому в 1422 р., утворилася перша медична школа епохи капіталізму (Падуанская школа) і був побудований (у 1490 р.) перший у Європі анатомічний театр.
У Падуе в атмосфері нових інтересів і запитів і виріс реформатор анатомії Андрій Везалий (1514-1564). Замість схоластичного методу тлумачення, характерного для середньовічної науки, він використовував об'єктивний метод спостереження. Широко застосувавши розкриття трупів, Везалий уперше систематично вивчив будівлю тіла людини. При цьому він змело викрив і усунув численні помилки Галена (більш 200) і цим почав підривати авторитет господствовавшей тоді галеновской анатомії. Так почався аналитиче-ский період в анатомії, протягом якого було зроблене безліч відкриттів описового характеру. Везалий приділив основну увагу відкриттю й опису нових анатомічних фактів, викладених у великому і багато ілюстрованому керівництві «Про будівлю тіла людини в сімох книгах», «Епитоме» (1543). Опублікування книги Везалия викликало, з одного боку, переворот в анатомічних представленнях того часу, а з іншого боку - скажений опір реакційних анатомов-галенисгов, старавшихся зберегти авторитет Галена. У цій боротьбі Везалий загинув, але справа його розвивалося його учнями і послідовниками.
Так Габріель Фаллопій (1523-1562) дав перший докладний опис розвитку і будівлі ряду органів. Його відкриття викладені в книзі «Анатомічні спостереження». Бартоламео Євстахій (1510—1574) крім описової анатомії, вивчав також історію розвитку організмів, чого не робив Везалий. Його анатомічні пізнання й описи викладені в «Посібнику з анатомії», виданому в 1714 р. Везалій, Фаллопій і Євстахій (свого роду «анатомічний тріумвірат») побудували в XVI ст. міцний фундамент описової анатомії.
XVII ст. з'явився переломним у розвитку медицини й анатомії. У цьому сторіч був остаточно довершений розгром схоластичної і догматичної анатомії середньовіччя і закладений фундамент істинно наукових представлень. Цей ідейний розгром зв'язаний з ім'ям видатного представника епохи Відродження, англійського лікаря, анатома і фізіолога Вільяма Гарвея (1578-1657). Гарвей, як і його великий попередник Везалій, вивчав організм, користаючись спостереженнями і досвідом. При вивченні анатомії, Гарвей не обмежувався простим описом структури, а підходив з історичної (порівняльна анатомія й ембріологія) і функціональної (фізіологія) точок зору. Він висловив геніальний здогад про те, що тварина у своєму онтогенезі повторює філогенез, і в такий спосіб передбачив біогенетичний закон, уперше доведений А.О. Ковалевским і сформульований пізніше Геккелем і Мюллером у XIX сторіччі. Гарвей затверджував, що усяка тварина походить з яйця. Це положення стало гаслом для наступного розвитку ембріології, що надає право вважати Гарвея її основоположником.З часів Галена в медицині панувало навчання про те, що кров, наділена «пневмою», рухається по судинах у виді припливів і відливів: поняття про круговорот крові до Гарвея ще не було. Це поняття народилося в боротьбі з галенізмом. Так, Везалий, переконавши в непроникності перегородки між желудочками серця, першим почав критику представлення Галена про перехід крові з правої половини серця в ліву нібито через отвори в межжелудочковой перегородці. Учень Везалия Реальд Коломбо (1516-1559) довів, що кров із правого серця в ліве попадає не через зазначену перегородку, а через легені по легеневих судинах. Про це ж писав іспанський лікар і богослов Мигуель Сервет (1509-1553) у своєму добутки «Відновлення християнства». Він був обвинувачений у єресі і спалений зі своєю книгою на багатті в 1553 р. Ні Коломбо, ні Сервет, очевидно, не знали про відкриття араба Ибн-ан-Нафиса. Інший спадкоємець Везалия і вчитель Гарвея Ієронім Фабриций (1537-1619) описав у 1574 р. венозні клапани. Ці дослідження підготували відкриття кровообігу Гарвеем, що, на підстави своїх багаторічних (17 років) експериментів, відкинув навчання Галена про «пневме» і замість представлення про припливи і відливи крові намалював струнку картину круговороту її. Результати своїх досліджень Гарвей виклав у знаменитому трактаті «Анатомічні дослідження про рух серця і крові у тварин» (1628), де затверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи з артерій у вени через дрібні трубочки. Маленька книжка Гарвея – це ціла епоха в медицині.
Після відкриття Гарвея ще залишалося неясним, як кров переходить яз артерій у вени, але Гарвей пророчив існування між ними невидимих оком анастомозів, що і було підтверджено пізніше Марчелло Мальпігії (1628-1694), коли був винайдений мікроскоп і виникла мікроскопічна анатомія. Мальпигии зробив багато відкриттів в області мікроскопічної будівлі шкіри, селезінки, бруньки і ряду інших органів. Вивчивши анатомію рослин, Мальпигии розширив положення Гарвея «усяка тварина з яйця» у положення «усе живе з яйця». Мальпигии з'явився тим, хто відкрив передвіщені Гарвеем капіляри. Однак він думав, що кров з артеріальних капілярів попадає спочатку в «проміжні простори» і лише потім у капіляри венозні. Тільки А.М.Шумлянский (1748-1795), що вивчив будівлю бруньок, довів відсутність міфічних «проміжних просторів» і наявність прямого зв'язку між артеріальними і венозними капілярами. Таким чином, А.М.Шумлянский уперше довів, що кровоносна система замкнута, і цим остаточно «замкнув» коло кровообігу. Тому відкриття кровообігу мало значення не тільки для анатомії і фізіології, але і для всієї біології і медицини. Воно ознаменувало нову еру: кінець схоластичної медицини і початок наукової медицини.