Що таке анатомія?

Анатомія наука про будову організму і всіх його органів. Термін "анатомія" походить від давньогрецького anatome — розтинання. Це пояснюється тим, що першим і основним методом дослідження людини був метод розтинання трупів.

Такий аналітичний підхід до вивчення будови тіла людини відповідає лише на запитання, як побудований організм, що є основним завданням описової анатомії. Проте описова анатомія не могла задовольнити медицину, і виникло завдання з'ясувати, чому саме так побудований організм.

У зв'язку з цим форма і будова людського тіла розглядаються в безперервному її розвитку, взаємозв'язку організму із соціальним середовищем та навколишньою природою.

Анатомія є однією з найдавніших наук. Вже первісні мисливці знали про положення життєво важливих органів, про що свідчать наскальні малюнки. У Древньому Єгипті в зв'язку із застосуванням ритуального бальзамування трупів, були описані деякі органи, наведені дані про їхню функцію. У папірусі написаним єгипетським лікарем Імхотепом (ХХХ століття до н.е.) говориться про головний мозок, діяльність серця, поширення крові по судинах. Згадування про серце, печінку, легені та інші органи тіла людини містяться в древнекитайській книзі «Нейцзин» (XI-VII ст. до н.е.). Тоді ж, китайський імператор Гванг Гі видає «Лікарський порадник» з першими в історичному літописі анатомічними малюнками. У ХVІІІ столітті до н.е. виготовлялися глиняні таблички з зображенням внутрішніх органів. В індійській книзі «Аюрведа» («Знання життя», ІХ-III ст. до н.е.) міститься великий обсяг анатомічних даних про м'язи, нерви, типи статури і темпераменту, головному і спинному мозку. У I столітті до н.е. у вірменських лікарнях стали проводитися обов'язкові анатомічні дослідження.

Великий вплив на розвиток медицини й анатомії зробили вчені древньої Греції, їм же належить заслуга створення анатомічної номенклатури. Першим грецьким анатомом вважають лікаря і філософа Алкмеона Кротонського, що володів прекрасною технікою препарування. Видатними представниками грецької медицини й анатомії були Гіппократ, Аристотель, Герофіл. Гіппократ (460-377 р. до н.е.) учив, що основу будіву організму складають чотири «соки»: кров (sanguis), слиз (phlegma), жовч (chole) і чорна жовч (melaina chole). Від переваги одного з цих соків залежать і види темпераменту людини: сангвінік, флегматик, холерик і меланхолік. Названі види темпераменту визначали, по Гіппократові, тимчасово і різні типи конституції людини, що можуть змінюватися відповідно до змісту тих же «соків» тіла. Виходячи з такого представлення про організм, Гіппократ дивився і на хвороби, як на результат неправильного змішання рідин.

По Платону (427-347 р. до н.е.), організм людини керувався не матеріальним органом – мозком, а трьома видами «душі», чи «пневми», що містяться в трьох найголовніших органах тіла – мозку, серці і печінці (триніжок Платона).

Учень Платона Арістотель (384-323 р. до н.е.) зробив першу спробу порівняння тіла тварин і вивчення зародка і з'явився зачинателем порівняльної анатомії й ембріології. Аристотель висловив вірну думку про те, що усяка тварина походить від живого.

У Древньому Римі, медицина багато років була заняттям рабів і не була в пошані, по цьому давньоримські вчені не внесли в анатомію значного внеску. Однак, великою їхньою заслугою варто вважати створення латинської анатомічної термінології. Найбільш яскравими представниками римської медицини були Цельс і Гален.

Гален дивився на організм, як на чудову машину. Він вважав людське тіло сформованим із щільних і рідких частин (вплив Гіппократа) і досліджував організм шляхом спостереження над хворими і розкриття трупів тварин. Він одним з перших застосував вівісекцію і з'явився основоположником експериментальної медицини. Протягом усього середньовіччя в основі медицини лежали анатомія і фізіологія Галена. Його основні праці по анатомії це – «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла».

Позитивну роль у наступності античної науки зіграв і мусульманський Схід. Так, Ібн Сіна, чи Авіценна (980-1037), написав «Канон лікарської науки» (близько 1000 р.), що містить значні анатомо-фізіологічні дані, запозичені в Гіппократа, Аристотеля і Галена, до яких Ібн Сина додав власні представлення про те, що організм людини керується не трьома органами (триніжок Платона), а чотирма: серцем, мозком, печінкою і яєчком (чотирикутник Авіцени). «Канон лікарської науки» складає з п'яти книг, з'явився кращим медичним твором епохи феодалізму, по ньому училися лікарі Сходу і Заходу до XVII сторіччя. Інший учений-медик Ібн-ан-Нафис з Дамаска (XIII в.) відкрив легеневе коло кровообігу.

В епоху Середньовіччя наука, у тому числі й анатомія, були підлеглі релігії. У цей час в анатомії не було зроблено істотних відкриттів. Були заборонені розкриття, виготовлення кістяків. Дослідження в області лікування продовжувалися тільки на сході – у Грузії, Азербайджану, Сирії.Анатоми епохи Відродження зруйнували схоластичну анатомію Галена і побудували фундамент наукової анатомії, вони домоглися дозволи на проведення розкриттів. Були створені анатомічні театри для проведення публічних розкриттів. Зачинателем цієї титанічної праці з'явився Леонардо да Вінчі, основоположником – Андрій Везалий і Вільям Гарвей.