Скелет (кістяк) людини

В суглобах навколо поперечної осі відбувається згинання і розгинання, навколо сагітальної - відведення і приведення, навколо фронтальної - кручення.

Сполучення окремих відділів скелету.

М’язи

Скелетна мускулатура складається з окремих м’язів, побудованих з м’язової (посмугованої) тканини, сполучної тканини, нервів і судин, які в ній проходять. В давнину м’яз порівнювали з мишею (musculus - миша), а тому у ньому виділяли головку, черевце і хвіст. За головку (origo) у м’язі прийнято вважати ту його частину, яка залишається нерухомою при скороченні цього ж м’яза. Відповідно рухливий кінець називають хвостом (insertio).

Ці м’язи утримують тіло у рівновазі, переміщують його в просторі та рухаючи кістки змінюють положення органів, утворюють стінки грудної та черевної порожнин, тазу, входять до складу глотки, верхньої частини стравоходу, гортані, рухають очне яблуко і слухові кісточки, забезпечують ковтання та дихальні рухи, утворюють зовнішній анальний сфінктер.М’яз в цілому побудований з пучків м’язових волокон. Кожне волокно має форму циліндра і вкрите сполучнотканинною оболонкою (ендомізій). Довжина м’язового волокна коливається від 1 до 40 мм, товщина - до 0.1 мм. Розрізняють (за кількістю міоглобіну) червоні та білі м’язові волокна. Червоні м’язи мають багато міоглобіну і мітохондрій. Це найтонші волокна з груповим розташуванням міофібрил. Білі волокна містять мало міоглобіну і мітохондрій, міофібрил у них багато і розташовані вони рівномірно. Є і проміжний тип волокон.

Білі волокна скорочуються швидше, але швидко і заморюються. Червоні м’язи скорочуються триваліше і довше не заморюються. У людини більшість м’язів мають усі три типи волокон.

Групи волокон об’єднуються в пучки 1-го порядку сполучною тканиною (внутрішній перимізій), яка їх охоплює і щільно з’єднує їх між собою. Пучки 1-го порядку об’єднуються сполучною тканиною в пучки 2-го порядку. Так само утворюються пучки 3-го і інших порядків, і, нарешті, сполучна тканина охоплює весь м’яз в цілому. Ця зовнішня сполучнотканинна оболонка називається зовнішнім перимізієм або епімізієм. Внутрішня сполучна тканина, що охоплює пучки волокон, називається внутрішнім перимізієм. Окремі великі м’язи або групи м’язів вкриваються поверх їх зовнішнього перимізія ще особливими пластинками сполучної тканини - фасціями. Це своєрідні футляри, які вкривають окрмі м’язи, групи м’язів, все тіло людини (поверхнева та власна фасції) порожнини торсу зсередини, внутрішні органі, судини тощо.

Скелетні м’язи приєднуються до кісток (рідше до хрящів, фасцій, сухожилків) своїми сухожилками (tendo). Сухожилки збудовані з волокон щільної сполучної тканини і в поперечному перерізі мають форму кола чи овалу. Підходячи до кінців м’язових волокон, пучки сухожилкових волокон роз’єднуються і охоплюють ці кінці так, що тонкі сухожилкові волоконця переходять у структури сарколеми. Таким способом встановлюється міцний зв’язок між сухожилком і м’язом.

У м’язах м’язові волокна можуть розташовуватись по різному до осі м’яза. Саме за цією ознакою м’язи поділяють на перисті, прямі, колові, поперечні тощо.

В залежності від розташування м’язи поділяють на: поверхневі і глибокі, медіальні і латеральні, зовнішні і внутрішні.

Назви м’язів часто вказують на їх форму (ромбопо-дібний, трапецієподібний, квадратний) величину (великий, малий, довгий), напрямок (поперечний, косий), кількість головок, назви кісток, до яких вони прикріплені, виконувана функція (згинач, розгинач тощо).

За формою м’язи поділяються на довгі, короткі і широкі. Довгі м’язи мають довгасте черевце (venter), в якому зосереджені м’язові волокна, а на його кінцях - два (як мінімум) сухожилки, якими м’яз прикріплюється до кісток. Широкі м’язи мають і широкі сухожилки - апоневрози. Короткі м’язи відрізняються від довгих лише розмірами (звідси і назва). У деяких м’язів є два черевця - це двочеревцеві м’язи. Крім того, довгі м’язи можуть починатися від кісток не одним, а 2-ма, 3-ма і навіть 4-ма сухожилками або головками (caput). Вони так і називаються - дво-, три- та чотириголовими.