Гіпотрофія чи хронічний розлад живлення?

Плине час, змінюються суспільні формації, та, на жаль, консервативними залишаються хвороби людини. Якщо і відбувається патоморфоз деяких патологічних процесів, то в бік глибших патофізіологічних і патоморфологічних змін. І причина цього відома — погіршення умов навколишнього середовища, вкрай повільна динаміка культури, у тому числі медичної, в суспільстві, в сім'ї, в окремої людини.

Ось чому гіпотрофія була, є і ще протягом десятиріч буде спостерігатися. Батьки не завжди звертають увагу на гіпотрофію у дітей, а медичні працівники спокійно сприймають це захворювання, оскільки воно не вимагає надання невідкладної допомоги і саме по собі, як правило, рідко призводить до летального наслідку. До того ж, постійне перевантаження педіатра не дозволяє приділити достатньої уваги такій хворій дитині. Останнє пояснюється парадоксальною ситуацією, яка склалася у світі: з одного боку, всі визнають (частіше лише на словах), що здоров'я, працездатність і тривалість життя людини залежать від становлення дитини в перші дні, тижні, місяці життя, а з іншого — педіатр, який несе моральну, а часто і юридичну відповідальність за здоров'я (фізичне і психічне) дитини, — найбільш перевантажена і найменш оплачувана професія. Педіатри мало помітні для державних та громадських діячів. Прийняття різних програм з оздоровлення дітей має, зазвичай, популістичний характер. Навіть надзвичайно важливі документи ВООЗ, що стосуються цієї проблеми, не є достатньо ефективними.

Що ж таке гіпотрофія? Гіпотрофія (від грец. hypo — під, нижче, trophe — живлення, харчування) — недостатнє живлення дитини, яке характеризується зупинкою або сповільненням збільшення маси тіла, прогресуючим зниженням підшкірної основи, порушенням пропорцій тіла, функції травлення, обміну речовин, послабленням специфічних і неспецифічних захисних сил організму, схильністю до розвитку інших захворювань, затримкою фізичного і нервово-психічного розвитку. У світовій літературі можна зустріти такі визначення: malnutrition (недостатнє, неправильне живлення), білково-енергетична недостатність, маразм (атрепсія, ІІІ ступінь гіпотрофії), квашіоркор тощо.

Гіпотрофія як поширена патологія зустрічається з неоднаковою частотою в різних районах країни і світу (від 7 до 30 %) і залежить від економічного розвитку регіону, загальної культури населення, професіоналізму медичних працівників. Хоча існує чітка тенденція до зменшення кількості тяжких форм гіпотрофії, темпи зниження її поширення далеко не оптимістичні, а збільшення питомої ваги пренатальних форм ускладнює прогноз.

Так що це — хронічний чи гострий патологічний процес? Від обґрунтованої відповіді на це запитання значною мірою залежить попередження розвитку і ефективність лікування такого розповсюдженого хворобливого стану у дітей першого року життя, як гіпотрофія. Саме вона ослабляє всі ланки складного механізму опірності організму різноманітними патогенними екзогенними і ендогенними чинниками; саме вона є провідною ланкою в утворенні хибного кола, яке не тільки прогресивно погіршує стан дитини, а й призводить до летального наслідку. Отже, поглиблене вивчення передумовлюючих, сприяючих факторів гіпотрофії, її походження, причин виникнення, механізму розвитку, клініки, лікування і профілактики буде актуальним ще не одне десятиліття. Ось чому попередження гіпотрофії це: а) попередження затримки психомоторного, фізичного, розумового розвитку дитини; б) попередження хронізації будь-якого гострого захворювання; в) зниження хворобливості дітей раннього віку; г) зниження смертності малюків. Зважаючи на викладене, мені не так легко назвати більш актуальну проблему в медицині, аніж наведена вище.На сьогодні переважна більшість педіатрів вважає, що поняття "гіпотрофія" еквівалентне поняттю "хронічний розлад живлення". І це не випадково, адже загальноприйнятим є визначення гіпотрофії як хронічного розладу живлення. Так, у керівництві для лікарів "Медицина дитинства", в назві мого розділу, присвяченого цій проблемі, визначення гіпотрофії було виправлено редактором на хронічний процес; присвячена цій проблемі докторська дисертація, що виконувалася під моїм керівництвом, була допущена до захисту лише після виправлення назви, із зазначенням, що гіпотрофія — це хронічний процес. На наш погляд, це є проявом консерватизму, властивого кожному лікарю, і негативно впливає на попередження проявів гіпотрофії. Тобто, якщо гіпотрофія розвивається поступово, непомітно, то й на нашу увагу вона не заслуговує, в крайньому випадку — не сьогодні, а завтра. Необхідно лікувати тяжку гостру кишкову інфекцію, тяжку гостру пневмонію, а про гіпотрофію не треба думати — це хронічний процес. Проте після таких гострих захворювань завжди (!) розвивається гіпотрофія І або ІІ ступеня.Поза тим, у монографіях, підручниках, статтях майже протягом століття ми спостерігаємо розуміння цих двох понять, як рівнозначних. Ось назви монументальних монографічних видань: Маслов М. С., Тур О. Ф. "Розлад харчування і травлення у дітей грудного віку", розділ "Хронічні розлади харчування. Гіпотрепсія. Гіпотрофія"; Розенталь А. С. "Хронічні розлади харчування і травлення у ранньому дитячому віці (гіпотрофія-атрепсія)" [1, 2]. І це — прізвища фахівців, які залишаться в історії педіатрії назавжди. Не думаю, що є педіатри, не знайомі з фундаментальними працями академіків М. С. Маслова та О. Ф. Тура. Тільки незаперечним авторитетом цих та інших вчених (Сперанський Г. Н. "Хронічні розлади харчування в ранньому дитячому віці", 1953) я пояснюю "стійкість" ідентичного розуміння "хронічного розладу харчування" і "гіпотрофії". Можливо, і часу не вистачає для поглибленого міркування у цьому напрямі через "незначну" актуальність змін у визначенні [3]. Якщо погодитися з думкою У. Шекспіра, то педіатри мають рацію: "Що таке назва? — Те, що ми називаємо трояндою, пахло б так само добре, яке б ім'я ми йому не дали". Однак з погляду профілактичної медицини назва має актуальне значення. Хронічне і гостре захворювання мають різні комплекси заходів щодо їх попередження та лікування. Особливо стосовно попередження.