Високович Володимир Костянтинович (1854–1912)
Промине 41 рік, і в урочистому засіданні Першого Всесоюзного з’їзду патологів — з’їзду пам’яті Rudolf Virchow’a (м. Київ, Педагогічний музей, 15–20 вересня 1927 р.) буде остаточно визнано і проголошено: Володимир Костянтинович Високович — основоположник сучасного вчення про ретикуло-ендотеліальну систему.
На початку 1886 р. В. К. Високович у Харківському університеті обійняв посаду прозектора кафедри патологічної анатомії зі званням приват-доцента загальної патології і за сумісництвом завідував Бактеріологічною станцією Харківського медичного товариства. 1891 року читав курс бактеріології та епідеміології; упродовж 9 років — курс загальної патології.1895 р. 27 липня, після 18 років плідної наукової, викладацької і прозекторської діяльності, прозектор, екстраординарний професор патологічної анатомії, приват-доцент загальної патології Харківського університету, доктор медицини Високович Володимир Костянтинович був призначений “Височайшим приказом по гражданскому ведомству” [10] на посаду ординарного професора Університету св. Володимира (змінив невигойно хворого Г. М. Мінха). До Києва приїхав визнаний вчений і викладач університету, доступний і скромний трудівник; на його постаті лежав відбиток європейської різнобічної освіти, інтелігентності. З того часу “начался наиболее блестящий и плодотворный период его деятельности” [9]. Темою вступної професорської лекції (за академічною традицією) в Університеті 20 вересня 1895 року — прилюдної: слухали професори, студенти, інтелігентні городяни, ординарний професор обрав — за його визначенням — “не узкоспециальный, а более общеинтересный вопрос” — “О самозащите организма”; лектор розлого виклав про вже відомі теорії імунітету і вказав на велике значення в імунітеті ендотелію судини.
У м. Києві професор Високович очолив кафедру патологічної анатомії — Патологоанатомічний інститут (заснований з ініціативи професора Г. М. Мінха 1887 р.) у будівлі по Бібіковському бульвару 17, і насамперед продовжив науково-творчі зв’язки київської кафедри патологічної анатомії — Патологоанатомічного інституту Університету св. Володимира із Патологоанатомічними інститутами університетів Німеччини за часів професора Ю. І. Мацона і професора Г. М. Мінха. 1897 р. були встановлені й підтримувані до 1912 р. зв’язки із Патологоанатомічним інститутом Felix Marschand’a, м. Лейпціг і Патологоанатомічним інститутом Hans Chiari, німецький університет у м. Празі.Патологоанатомічний інститут біля факультетських клінік “был центром научной жизни. Сотрудники возвращались в вечерние часы в институт, и в это время обычно собирались врачи различных специальностей; многие имели свои рабочие места в лаборатории, а другие приходили за разъяснениями различных научных и практических вопросов. Владимир Константинович Высокович до поздней ночи работал у себя в кабинете” [7].
Ординарний професор Високович унедовзі набув у місті репутації зразкового навчителя і авторитетного фахівця. Авторитет у студентів і лікарів професора Високовича, сила його впливу були наслідком видатної особистості професора — щасливого поєднання “ума и сердца”, вражаючої працездатності й енергійності, рівного життєрадісного характеру, любові до науки і розвинутого інстинкту громадськості.
В. К. Високович-прозектор біля автопсійного столу — типовий професор-патологоанатом Криловської школи: ті самі прийоми зовнішнього дослідження трупа, логіка в аналізі патологічних змін органів і систем організму померлого, прийоми узагальнення і висновку. Проте зв’язку захворювання з конституцією, схильності до захворювання прозектор Високович надав меншого значення — у нього насамперед вплив на організм безпосереднього етіологічного фактора. Професор Високович був патологоанатомом “более современным” [6] із еволюцією в бік загальної патології і бактеріології. Діагнози прозектора Високовича біля автопсійного столу сприймали “непререкаемо справедливыми” [7], а біля автопсійного столу часто були уславлені клініцисти: В. П. Образцов, Ф. Г. Яновський, М. М. Волокович. При автопсії трупів хворих, що померли від чуми і холери прозектор Високович був безстрашний. В. К. Високович сам досліджував з допомогою мікроскопа автопсійний матеріал, — надавав великого значення досконалому володінню методами дослідження, умінню самому все робити.
Професор В. К. Високович у 1906–1907 рр. зорганізував “повторительные курсы для врачей” з патологічної анатомії — навчалось 40 лікарів із України і Росії.В. К. Високович-лектор дуже приваблював студентів, лікарів завдяки “стройному, деловому, всегда связанному общей мыслью изложению предмета” [4]; питання теми подавав і розглядав у загальнобіологічному висвітленні — слухачі відчували глибоку обізнаність лектора з літературою. Науковість лекції професор подавав просто і жваво. Викладене підтверджував простими і переконливими прикладами і органами-препаратами із прозекторії.
В Інституті — в лекціях і у потрактуванні досліджень сповідували методологію доби — Gelluarpathologie, біологічну формулу котрої — Omnis cellula e cellula — повторювали з кафедр університетів з 1858 року.В. К. Високович-учений — дуже наполегливий дослідник, спокійний і обережний у висновках. Широка ерудиція В. К. Високовича у загальній патології, патологічній анатомії, бактеріології, епідеміології і гігієні, великий дар до наукових узагальнень висунули вченого в ряд крупних мислителів.
В історії медицини в Україні назавжди залишиться пам’ятною подією проводжання професора В. К. Високовича в м. Бомбеї, на епідемію чуми.Наприкінці 1896 року в Індії, у м. Бомбей спалахнула велика епідемія чуми (зі смертністю 350 хворих щодня); ця епідемія становила загрозу і для Європи. Уряди передових європейських держав почали надсилати до Бомбею наукові експедиції лікарів з метою вивчення чуми і ліквідації епідемії. Були споряджені німецька, австрійська, італійська, єгипетська, французька експедиції; академічною окрасою експедиційного корпусу були: Georg Gaffky, Richard Pfeiffer, Robert Koch, Alexander Jersin. У січні 1897 року у С.-Петербурзі вирішили: в Індії мусить бути і експедиція з Росії, з метою вивчення чуми на місці виникнення епідемії. Експедицію очолив київський професор Високович Володимир Костянтинович, помічниками були лікарі Заболотний Данило Кирилович і Редров Євген Олександрович.8 лютого В. К. Високович і Д. К. Заболотний у засіданні Київського товариства лікарів розповіли про мету і завдання “чумної експедиції”, присутні «встретили докладчиков овацией и искренне желали им успехов” [1]. 10 лютого експедиція виїжджала з Києва, “…занятый членами экспедиции вагон был завален цветами; везде (в толпе врачей, студентов, горожан) слышны были пламенные речи ораторов и теплые пожелания членам экспедиции успехов и просьбы “беречь себя и возвратиться живыми и здоровыми”. Поезд двинулся, в толпе грянуло дружное “ура!” и победный марш духового оркестра Бендерского 132-го пехотного полка, в котором служил военный врач Заболотный” [8].