Високович Володимир Костянтинович (1854–1912)
В Українській науково-практичній школі патологічної анатомії (патологічної морфології), зосібна ж у Київській школі Володимир Костянтинович Високович — лікар, доктор медицини, патолог, патологоанатом, бактеріолог, заслужений ординарний професор Університету св. Володимира — світла постать, яскрава індивідуальність. Слід по собі на Землі та в пам’яті людей В. К. Високович створив потужним талантом і видатною працею.
1871 року юнак Високович Володимир із містечка Гайсин (Поділля) завершив навчання у Першій харківській гімназії з золотою медаллю, і вступив до Імператорського Харківського університету на медичний факультет; повний курс наук факультету завершив 1876 р. 9 грудня. Студент Високович “особенно усердно” [3] вивчав хімію (у знаного професора М. М. Бєкетова) і патологічну анатомію, котру “особенно любил” [4], і вже тоді визначився як майбутній патологоанатом. Професор В. П. Крилов — у нього студент Високович вивчав патологічну анатомію — помітив здібного й працьовитого студента і “выбрал из выпуска 1876 г. стипендиата для оставления при университете” [9]. Після завершення навчання в Університеті Високович Володимир Костянтинович “был признан лекарем со званием уездного врача” [11], і в зв’язку з російсько-турецькою війною 1877–1878 рр. відряджений, як військовий лікар на Кавказ; у шпиталях міст Тіфлісу, Абас-Тумані, Єревана набував фаху прозектора й ординатора. 1878 р. у березні військовий лікар Високович був відряджений до м. Харкова, в клініки Університету, 1879 р. — у клініки Харківського військового шпиталю. 1880 р. у березні Медичний факультет Харківського університету обрав лікаря Високовича В. К. на 2 роки в стипендіати задля приготування до професорського звання по предмету патологічна анатомія. 1881 року стипендіат Високович склав екзамен на ступінь доктора медицини, завершив дисертацію “О заболеваніи кровеносных сосудов при сифилисе” і, після прилюдного захисту дисертації 31 травня 1892 р., був затверджений “Университетским советом в степени доктора медицины”. 31 липня доктора медицини Високовича призначили на посаду позаштатного асистента кафедри патологічної анатомії Харківського університету.У дослідженні дисертаційного матеріалу докторант Високович застосовував новий метод — мікротомні зрізи із фіксованих тканин, і виявив новий факт: при розростанні інтіми артерій мозку при сифілісі “стойкие клеточные элементы соединительной ткани образуются не из лейкоцитов, а из подвижных фибробластов – гистиогенного, а не кровяного происхождения” [2]; це були переконливі дані патологічної гістології сифілітичного ендартериїту, дані про гістогенез грануляційної тканини. Дисертація була крупною науковою працею, що відкривала авторові шлях на кафедру патологічної анатомії університету і створила йому європейське ім’я.1884 р. 31 березня доктора медицини Високовича відрядили за кордон “с ученой целью, на два года” [10] — у Німеччину, в тихе й спокійне місто Геттінген, тамтешній університет славився науковими силами, і у Францію. Харківський університет посилав у Західну Європу “даровитого морфолога с широким общепатологическим образованием, владевшего методами патологоанатомического и бактериологического исследования” [6], посилав молодого вченого, котрий знав німецьку мову і розумів французьку.В. К. Високович “оселився” в Патологоанатомічному інституті Johannes Orth’а (Школа Rudolf Virchow’a), проте час відрядження використав задля навчання і праці в трьох напрямках: патологічна анатомія у Johannes Orth’а, бактеріологія у знаменитого бактеріолога і гігієніста Karl Flugge, фізіологя у фізіолога Karl Ludwig’a та ознайомлення з методами викладання загальної патології і патологічної анатомії в університетах Західної Європи.В Інституті J. Orth’а й Лабораторії K. Flugge – корифеїв тодішньої науки — харківський вчений мав різнобічну і фундаментальну наукову школу і зарекомендував себе вправним експериментатором дивовижної працездатності, а виконані ним дослідження — “Beitrage zur Lehne von der Endocarditis” і “Ueber die Schicksale der in’s Blut injicirten Microorganismen in Korper der Warmbluter” (опис досліджень надруковано в німецьких часописах), — за визначенням М. Ф. Мельниківа-Розведенківа — “делали новую эру в экспериментальной патологии”.У праці “Beitrage zur Lehne von der Endocarditis” (1886) — Вклад у вчення про ендокардит, автор оголосив — для виникнення ендокардиту треба два фактори: 1) місцева “схильність” тканини (травма) і 2) інфекція. J. Orth дуже високо поцінував це відкриття.У праці “Ueber die Schicksale der in s Blut injicirten Microorganismen in’s Korper der Warmbluter” (1886) — Про долю мікробів, упорскнутих у кров теплокровних тварин, — автор оголосив: 1) факт непрохідності неушкоджених тканин і органів тварин для мікробів, 2) мікроби швидко зникають із крові в паренхіматозних органах, бо мікробів захоплюють (фагоцитоз) фіксовані сполучнотканинні елементи, ендотеліальні клітини капілярів і речовина між ендотелієм. Цим відкриттям В. К. Високович “обессмертил свое имя в истории экспериментальной патологии и связал свое имя с наиболее блестящими страницами развития бактериологии 1884–1886 годов” [6].
Виконані В. К. Високовичем дослідження, опрацьовані літературно і надруковані, незабаром фахівці визнали і вважали за основні й провідні в патології, а статті — зразковими літературними творами. Додамо: у В. К. Високовича всі 72 науково-літературні праці, що висвітлюють інфекційні хвороби (чуму, холеру, черевний тиф), проблеми сполучної тканини, питанням бактеріології, туберкульозу, злоякісні пухлини, — виконані ретельно і сумлінно, написані гарною літературною мовою з класичною силою і чіткістю; у тих працях широка ерудиція і літературний хист автора і суворий науковий дух дослідника. Твори В. К. Високовича і тепер є зразковими.
Два роки праці В. К. Високовича за кордоном набули розголосу в наукових колах Західної Європи і висунули науковця з України в перші ряди патологоанатомів тієї доби. А в Росії В. К. Високович, М. М. Любимов (Казанський університет), М. Н. Никифоров (Московський університет) створили, висловлюючись парадоксально, “могучую кучку” патологів, котрі дуже високо поцінували бактеріологію.