Загальне лікування хворих з хірургічною інфекцією

Загальне лікування необхідне всім хворим з інфекцією, незалежно від її виду — будь це ускладнення рани, в тому числі й післяопераційної, чи хірургічне інфекційне захворювання, оскільки не існує суто місцевих видів інфекції. Кожна інфекція супровод-жується загальними явищами, зумов¬леними інтоксикацією. Джерела інтоксикації — мікроби та їх токси¬ни, продукти розпаду загиблих тка¬нин, неспецифічні продукти обміну, в тому числі так звані середньомоле-кулярні пептиди. Загальне лікування хворих насамперед передбачає ство¬рення оптимальних умов для реалізації своїх, ендогенних, механізмів захис¬ту від мікробної токсичної агресії — інтоксикації. Хворому повинен бути забезпечений стан фізичного та психіч¬ного спокою, мають бути усунені всілякі несприятливі подразники, на--самперед біль. Хворому приділяють максимальну увагу, пояснюють йому характер захворювання та окреслюють вимоги до нього, виконання яких до¬поможе якнайшвидшому одужанню. Стаціонарним хворим забезпечують добрі умови, збалансоване в якісно¬му та кількісному відношенні харчу¬вання. Це важлива складова і переду¬мова загального лікування.

Комплекс загальних заходів ліку¬вання може бути різноманітним за складом та призначенням. Але неза¬лежно від цього від повинен спрямо¬вуватися на: 1) припинення розвит¬ку та поширення інфекції; 2) знижен¬ня й ліквідацію інтоксикації організ¬му; 3) активізацію захисних сил організму та регенеративно-репара-тивних можливостей хворого; 4) ко¬рекцію порушень функції органів та систем, спричинених інфекцією;

5) прискорення загоєння і ліквідацію місцевого осередку.

Дезінтоксикація здійснюється різ¬ними шляхами, серед яких головним є знищення мікробів, зменшення концентрації токсинів та мікробів, їх розведення, нейтралізація токсинів зв'язуванням їх або інактивацією і ви¬ведення. Загальні заходи, спрямовані на гальмування розвитку, знищення мікрофлори, припинення її поширен¬ня полягають насамперед у призна¬ченні антимікробних засобів резорб-тивної дії, зокрема антибіотиків та хіміопрепаратів (ентерально чи парен¬теральне). Звичайно їх призначають або при лікуванні місцевої інфекції без хірургічного втручання, або після ньо¬го (за деяких форм інфекції). Незалеж¬но від останнього нерідко залишаєть¬ся загроза поширення патогенної мікрофлори (великий осередок інфекції або її небезпечна локалізація, недостатня опірність організму та ін.). Наприклад, при гематогенному осте¬омієліті, гнійному артриті чи сухо¬жильному панариції, великих флегмо¬нах чи карбункулах, у хворих на цук¬ровий діабет та багатьох інших видах інфекції місцеве хірургічне втручання доповнюється застосуванням або ан¬тибіотиків, або антимікробних хіміо¬препаратів (сульфаніламіди, фторкві-ноли, зокрема ципрофлоксацин та його аналоги тощо). Застосування цих протимікробних засобів повинно грун¬туватись на знанні виду мікроорганізмів та їх чутливості до препарату. Оскіль¬ки встановлення цих показників потре¬бує тривалого часу, а гостра інфекція потребує негайноґо лікування, в ба¬гатьох випадках застосовують антибіо¬тики широкого спектру дії або альтер¬нативні хіміопрепарати з високою ан-тибактеріальною активністю.

Серед антибіотиків найбільш ужи¬ваними є бензилпеніциліну натрієва сіль, напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін тощо), напівсинтетичні цефа-лоспорини (цефазим), аміноглікозиди (гентаміцин, канаміцин), кліндаміцин та інші, а серед антимікробних хіміоп¬репаратів — метронідазол (активний сто¬совно анаеробної неклостридіальної мікрофлори), сульфаніламіди та похідні налідиксової кислоти — ципрофлоксацин, флюоронор-флоксацин, цифран та ін.

Слід зазначити, що стрептококи, гонококи, пневмококи, менінгококи, клебсієла, сальмонели, клостридії та де¬які інші мікроби зберігають високу чут¬ливість до препаратів групи пеніциліну і тому захворювання, що спричи¬нюються зазначеними мікробами (беши-ха, гонорейні сальпінгіти та сальпінго-офорити, менінгіт, пневмококовий пе¬ритоніт тощо), треба зразу починати лікувати препаратами групи пеніциліну без визначення антибіотикограми.

Стафілококи та кишкова паличка завдяки здатності до мутації та транс¬місивній стійкості (здатності утворю¬вати беталактамазу — фермент, що інактивує пеніцилін та інші антибіо-тики) нечутливі до антибіотиків пер¬ших поколінь. Тут обов'язково по¬трібно визначити антибіотикограму. Тому при інфекціях, що спричиню¬ються стафілококами, кишковою па-личкою, синьогнійною паличкою, бактероїдами тощо, лікування треба розпочинати з антибіотиків широко¬го спектра дії в поєднанні з метроніда-золом (проти бактероїдів), а з одержан¬ням даних мікробіологічного до¬слідження та антибіотикограми — за¬собами цілеспрямованої дії чи кори¬гувати схему лікування.Треба зазначити, що багато видів патогенних мікробів, збудників гній¬ної інфекції (стафілокок, синьогній-на паличка, кишкова паличка, некло-стридіальна анаеробна мікрофлора) дуже стійкі і до сучасних антибіотиків широкого спектра дії. Навіть у найак-тивнішого аміноглікозиду (гентаміци-ну сульфату) ефективність проти ста¬філококової інфекції не перевищує 70—80 %. Тому у разі тяжких форм інфекції треба користуватися новітніми напівсинтетичними, що стійкі до беталактамаз, які продукуються мік¬робами, антибіотиками (мефоксин чи мефокситин — препарат IV покоління цефалоспоринів; амоксиклав-амоксицилін у комбінації з клавулановою кислотою, що є інгібітором беталак-тамаз) та антибактеріальними препа¬ратами із групи фторквінолонів (цип-рофлоксацини, ципробай) і кабапе-немів (тієнам та ін.).