Застосування джеофлоксу при лікуванні гострого пієлонефриту

Оцінка ефективності лікування ґрунтувалася на вивченні клініко-лабораторних показників у динаміці (на п'яту і десяту добу терапії). Аналіз результатів лікування проводили на основі суб'єктивної оцінки ефективності лікування пацієнтами і лікарем, а також динаміки об'єктивних досліджень: лабораторних даних, посівів сечі, УЗО.

Визначені клінічні та бактеріологічні критерії оцінки ефективності антибактеріальної терапії. До основних клінічних та лабораторних параметрів, які характеризують активність запального процесу, віднесені болі, наявність симптомів інтоксикації (тахікардія, блювання, гіповолемія), температурна реакція, озноб, лабораторні показники (лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули крові, підвищення ШОЕ, лейкоцитурія, вміст сечовини і креатиніну крові), ультразвуковий моніторинг нирок. Для визначення клінічного критерію ефективності необхідно було врахувати суб'єктивний та об'єктивний стан хворих до, у процесі та після лікування. Ефективність препарату оцінювалась як добра, якщо при його застосуванні спостерігалося швидке (на 2-3-ю добу) поліпшення суб'єктивного та об'єктивного стану хворих, нормалізація або зниження до субфебрильної температури тіла, зникнення болю, поліпшення аналізів крові та сечі. Клінічний ефект вважали задовільним, коли мало місце деяке поліпшення суб'єктивного та об'єктивного стану, а також аналізів крові та сечі. Зменшення вираженості, аж до повного зникнення, клінічних симптомів запального процесу наставало у пізніший строк — на 5-6-у добу. При незадовільному результаті лікування стан хворих майже не поліпшувався, аналізи крові та сечі не мали позитивної динаміки.

Бактеріологічні результати визначалися шляхом порівняння даних мікробіологічних досліджень, одержаних до початку призначення джеофлоксу і після десятиденного курсу терапії. Кількісне визначення мікроорганізмів давало змогу вважати ефект лікування добрим, якщо після проведеного лікування не відбувався ріст мікробної флори або спостерігалося зниження мікробного числа до значень, менших за 1000 колонієутворюючих одиниць в 1 мл сечі. Якщо мікробне число після лікування було у межах 1000-10 000 колонієутворюючих одиниць в 1 мл сечі, то клінічний ефект вважався задовільним. Випадки зміни збудника належали до добрих або задовільних результатів, залежно від мікробного числа чинника суперінфекції. При стабільно високому або такому, що збільшилося, мікробному числі результат антибактеріальної терапії визнавався незадовільним.

Результати та їх обговоренняНа першому етапі дослідження визначена in vitro антимікробна активність джеофлоксу відносно виділених збудників гострого пієлонефриту. Досліджено 102 культури бактерій, виділених у хворих, які перебували на лікуванні у клініці протягом січня-квітня 2003 року. Результати вивчення чутливості виділених культур до джеофлоксу наведені у таблиці 1.Аналіз антибіотикограм показав, що загальна кількість чутливих до джеофлоксу штамів склала 80,4 %. Препарат виявляє максимально високу ефективність щодо Staphylococcus spp. (87,5 %) та E.coli (86,1 %). За ними йдуть Proteus spp. (77,8 %) та Enterococcus faecalis (75,0 %). Проміжну чутливість до джеофлоксу виявили Enterobacter spp., Klebsiella pneumonia та Pseudomonas spp. (усі — по 66,7 %).За даними мікробіологічного обстеження 30 хворих на гострий неускладнений пієлонефрит у 22 (77,3±8,0 %) з них виділені мікробні чинники (увійшли до вищезазначеного аналізу). Спектр збудників був аналогічний, за винятком Pseudomonas spp. та Klebsiellа pneumonia. У 6 хворих (18,7±6,1 %) ідентифіковані збудники гострого пієлонефриту були резистентні до джеофлоксу in vitro (E.coli — 2 культури, Proteus spp. — 1 культура, Enterococcus faecalis — 3 культури). Незважаючи на це, антибактеріальна терапія джеофлоксом мала впевнений позитивний клінічний ефект у 4-х з них, і тому подальше лікування здійснювалося без заміни антибіотика.У таблицях 2 і 3 відтворені бактеріологічні та клінічні результати лікування.

Лікування джеофлоксом мало виражений позитивний ефект у 83,3± ±7,0 % хворих. На 3-4-у добу температура тіла знизилася до нормальної, зникли болі у поперековій ділянці. За даними контрольного мікробіологічного дослідження спостерігалася стерилізація сечі. Ультразвуковий моніторинг розмірів нирок та товщини ниркової паренхіми на 10-ту добу зафіксував позитивну динаміку з наближенням цих показників до норми. При задовільному результаті у 10,0±4,5 % хворих динаміка клініко-лабораторних показників була мінімальною і окремі симптоми захворювання, зміни лейкограми, лейкоцитурія простежувались аж до десятої доби спостереження. Спостерігалося зниження активності мікробно-запального процесу за наявності патологічних змін у загальному аналізі сечі. Відмічалася стерилізація сечі або заміна іншими умовно-патогенними штамами. При незадовільному результаті лікування (6,7±3,1 %) зберігалася субфебрильна температура тіла з підвищенням до значень фебрильної у вечірні години. Не зазначено також переконливої позитивної динаміки за лабораторними і бактеріологічними критеріями. Незадовільний результат лікування двох хворих зумовлений виникненням у штамів Proteus spp. та Enterococcus faecalis резистентності у процесі застосування джеофлоксу.

Щодо 8 хворих, проби сечі яких не дали росту умовно-патогенної мікрофлори, проведено окремий аналіз. Результати лікування цієї групи пацієнтів були віднесені до "добрих" або "задовільних". Необхідно зазначити, що у 4-х із них були ідентифіковані штами мікроорганізмів, але їх мікробне число не сягало діагностично значимого (100 000 КУО/мл). Усі вони були чутливі до джеофлоксу.І знову постає проблемне питання про віднесення збудника з низьким мікробним числом до етіологічних чинників [5]. У практиці уролога такі ситуації зустрічаються досить часто. Лікарю доводиться приймати рішення з відхиленням від сучасних стандартів клінічної мікробіології та антимікробної хіміотерапії. Отримана інформація, хоч і не зовсім достовірна, використовується для призначення етіотропної антибіотикотерапії. Клінічні результати такої тактики говорять самі за себе: ефективність лікування даної категорії хворих така сама, як і при застосуванні класичного стандартизованого підходу.