Збудник сифілісу (патогенез, імунітет)

ПЛАН

1. Спірохета - збудник сифілісу

2. Діагностика та патогенез

3. Лікування сифілісу

Література

1. Спірохета - збудник сифіліс

Назва "сифіліс" похо¬дить від імені героя поеми Фракастро "Сифілус, або ж французька хворо¬ба" чабана Сифілуса.

Венерична хвороба сифіліс спричинюється блідою спірохетою, або трепонемою (treponema pallidum).

Спірохета була відкрита в 1905 p. Ф.Шаудіним і Е. Гофманом. Вва¬жається, що сифіліс був ендемічною хворобою Західної півкулі і в середні віки був завезений у Європу матроса¬ми Колумба.

Бліда трепонема — шпороподібно звита тонка ру¬хома спірохета завдовжки 5—15 мкм; факультативний анаероб, що забарв¬люється за Романовським—Гімзою в блідо-рожевий колір, добре культи¬вується у тканинах. Зараження нею відбувається, головним чином, ста¬тевим шляхом від хворого до здоро¬вого як гетеро-, так і гомосексуаль¬не, хоча можливе й пряме зараження та внаслідок потрапляння трепонем у рану на шкірі. Зараження відбуваєть¬ся й непрямим шляхом, через побу¬тові речі, інфіковані трепонемами (ложки, чашки, зубні щітки, мунд¬штуки, рушники тощо).

У організм трепонеми проникають переважно через ушкодження на сли¬зовій оболонці чи шкірі. Проте вони здатні проникати навіть через не-ушкоджену слизову оболонку. В ор-ганізмі людини трепонеми поширю¬ються дуже швидко — уже через 2 доби після зараження їх можна виявити в лімфатичних регіонарних вузлах. Інку¬баційний період звичайно становить З тиж від моменту зараження до роз¬витку хвороби.

2. Діагностика та патогенез

Лабораторна діагностика здій¬снюється мікроскопічним шляхом. У темному полі виявляють характерної форми рухливі спірохети. Є також серологічний метод — реак¬ція зв'язування комплементу за Вассерманом. Для цього досліджують сироватку крові хворого чи спинно-мозкову рідину (у разі прогресивного паралічу). Як антиген Вассерман брав екстракт печінки хворого на сифіліс, зараз джерелом антигену є волове сер¬це. Спірохети дуже легко виявити на ранніх стадіях сифілісу і дуже важ¬ко—у пізніх.

Сифіліс має стадійний перебіг. Розрізняють первинний, вторинний та третинний періоди хвороби. Первин¬ний сифіліс виявляється розвитком на 5-ту — 8-му добу після пенетрації спірохет у слизову оболонку чи шкіру так званого твердого шанкру. Це за¬пальна реакція слизової оболонки чи шкіри на інокуляцію спірохет, яка ха¬рактеризується ексудацією, інфільтра¬цією лімфоцитами та макрофагами, проліферацією елементів сполучної тканини та дегенерацією і некрозом епітеліальних клітин. Клініко-морфо-логічним виявом цієї реакції є неве¬лика щільна тверда безболісна вираз¬ка на слизовій оболонці переважно статевих органів — статевому члені чи статевих губах (у разі статевого зара¬ження) або, рідше, на слизовій оболонці чи шкірі в інших місцях (слизова оболонка прямої кишки, губ чи язика, шкіра промежини тощо) при статево¬му та побутовому зараженні.

Виразка (шанкр) має кулясту фор¬му, яскраво-рожевий колір, чіткі в формі валика краї, трохи виступає над поверхнею слизової оболонки чи шкіри. Розвиток твердого шанкра зав¬жди супроводжується регіонарним лімфаденітом, зокрема пахвинним у разі статевого інфікування. Лімфа¬тичні регіонарні вузли безболісні, не¬великі, рухомі, тверді, не зрощені зі шкірою.

Твердий шанкр, чи сифіліс пер¬винного періоду, звичайно спонтан¬но зникає через 2 тиж після появи, не залишаючи шраму. Через місяць чи пізніше минає й лімфаденіт. Че¬рез 5—8 тиж настає другий період зах¬ворювання, вторинний сифіліс, що є проявом генералізованого уражен¬ня організму. Він характеризується загальними явищами (кволістю, оз¬нобом, головним болем, загальною лімфаденопатією, болем у тілі, збіль-шенням мигдаликів, а також місце¬вими сифілідами — макульозно-папу-льозною, рідше пустульозною, ви¬сипкою на шкірі, слизових оболон¬ках рота, піхви, рідко — кон'юнкти¬ви. Навколо статевих органів та аналь¬ного каналу внаслідок подразнення шкіри виділеннями розвиваються пласкі кондиломи, а пізніше — інду-ративний кератоз.