Значення праць К. Галена для розвитку анатомії
Клавдій Гален (Yalenus Claudius) (129-201, за іншими даними 130-200, 131-201) – філософ, природодослідник, класик античної медицини, найвидатніший лікар-учений імператорського Риму, грек за національністю, енциклопедист, праці якого користувалися безприкладними в історії медицини авторитетом у всіх наступних поколінь лікарів протягом 13 століть, аж до епохи Відродження.
Гален народився в м. Пергамі (Мала Азія), був сином відомого архітектора Нікона, людини високоосвіченої не лише в своїй галузі. Гален готувався до діяльності філософа, але по випадковій причині (неправильно тлумачений один його сон) він став медиком, хоча все життя зберігав інтерес до філософії. У себе на батьківщині в Прегамі дістав гарну філософську освіту. Він вивчав грецьку і римську філософію, парці чотирьох найважливіших шкіл того часу: стоїчної, платонівської, перипатетичної та епікурейської. Його керівниками були філософи Евдем і Олександр Дамаскін. Ні одна з шкіл не дістала у нього переваги. Може власне тому, що вчителями молодого Галена були представники різних філософських шкіл, він не став послідовником ні одної з них. І все ж таки вченню перипатетиків він віддавав перевагу і називав Аристотеля своїм великим вчителем. Лише вивчивши філософію гален у 17 років почав вивчати медицину. Багато подорожує і продовжує навчання в Смірні, Коринфі, Александрії –центрі медичної науки того часу.
По поверненню в Пергам, Гален став лікарем гладіаторів протягом шести років. Практика в школі гладіаторів збагатила його знання: він міг бачити різні травми, спостерігати за хворими та пораненими, слідкувати за перебігом різних хвороб.
В 164 році Гален відправився в Рим, де провів більше 30 років. У своїй практичній діяльності користувався винятковою популярністю, був двірським медиком кількох імператорів. За блискуче виконання своїх обов’язків лікаря імператор Марк Аврелій нагородив його золотою медаллю на золотому ланцюжку.
Гален розглядав медицину не як звичайне ремесло. Справжній лікар, вважав він, повинен бути освіченою людиною, філософом (Quod optimus mecus sit – quoque philosophus). Щоб опанувати медицину, потрібно довго і наполегливо вчитися. Учнів медичної школи методиста Фессала в Римі, які навчались основ медицини за 6 місяців, він називав “фассалівськими віслюками”.
Гален зневажливо ставився до своїх колег, називав їх неуками, шахраями. “Між робійниками і римськими лвкарями не існує іншої різниці, як тільки та, що перші в горах, а другі в Римі роблять свої ганебні вчинки”, - писав він про них. Взагалі, скромність не була йому властива. У свої працях він багато говорить про свої блискучі діагнози і безпомилковість. “Занімаючись медициною до старості, я до цього дня не мав приводу червоніти за призначене мною лікування і діагноз – що, як бачив, бувало з найславнозвіснішими лікарями”.
Свої праці він порівнював з працями Гіппократа. “Гіппократ накреслив шляхи в медицині, а я виправив і удосконалив їх, як цезар Троян удосконалив комунікаційні шляхи в римській державі”.
На противагу Епікурові й Асклепіду, які вважали, що організм людини, як і все в природі, є випадковим скупчення атомів, що утворилося без участі надприродних сил, Гален дивися на організм, як на дивне творіння, побудоване з майстерністю, що перевищує всі людські можливості і є найкращим підтвердженням існування вищого розуму. Як і Аристотель, він вважав, що все в природі розумне, все має свої призначення.
Гален багато займався дослідженнями, чим значно розширив і поглибив пізнання в області анатомії і фізіології. Анатомічні знання того часу дістались в більшості під час розтину тварин при жертвоприношеннях, так як внаслідок пересудів народних мас і релігіозних заборон е дозволялось проводити розтини трупів людей. До часу перебування Галена в Александрії і там не було дозволено розтини трупів навіть страчених злочинців. В Римі Гален вивчав анатомію людини на поранених гладіаторах, на тілах мертвих новонароджених, викинутих на вулицю, на страчених злочинцях і на трупах під час війни. Частину своїх анатомічних знань Гален набрав, розтинаючи трупи тварин, особливо мавп.Гален був не лише сміливим експериментатором, а й сміливим досвідченим хірургом. Яскраво свідчить про це його опис виконаної ним операції розтину середостіння. “Молода людина дістала удар під час гімнастичних вправ у грудину. Біль спочатку був незначним і лікування проводилось не адекватно. Через чотири місяці на місці удару розвинувся абсцес. Практикувались розрізи, поліпшення наставало швидко, але тривало не довго: новий абсцес утворювався ще до повного закриття рани. На консиліумі одноголосно було вирішено, що в процес втягнуто грудину, але ніхто не насмілився зважитися витнути уражену кістку, оскільки зліва було помітно пульсацію серця: всі боялися перфорації грудної клітки. Що ж до мене, то я сказав, що готовий виконати цю резекцію, хоч, безперечно, є велика небезпека перфорації, що зазначили всі лікарі, адже не можна точно сказати, наскільки процес поширився по внутрішній поверхні кістки. Я, проте, утримався дати запевнення щодо можливості повного одужання. Коли я детально оглянув місце ураження, мені здалося, що процес у кістці не поширюється за межі, які модна визначити із зовні, і я остаточно вирішив, що необхідне хірургічне втручання, оскільки в захворювання не втягнуті позаду грудини вени і артерії. Коли я витнув уражену кістку в частині, де безпосередньо бере початок верхівка перикарда, переді мною було оголене серце, оболонки його – некротизовані, і тому я був песимістом щодо долі оперованого юнака. Однак у короткий час настало повне одужання. Цього не було б, якби не знайшлася людина, що зважилася на резекцію кістки”.