Імунітет до інфекційних захворювань
Таким чином, суть набутого імунітету полягає у накопиченні і зберіганні антитіл проти різних патогенів. Якщо людина пере¬хворіла якимось захворюванням, то в її організмі на все життя зберігаються відповідні антитіла, і у разі повторного зараження вони швидко мобілізуються і захворювання не розвивається.
Цю властивість широко використовують для профілактики інфекційних захворювань шляхом штучної імунізації населен¬ня, яка полягає у щепленні. Під час щеплення в організм люди¬ни заноситься мертвий або пригнічений отрутою, радіацією чи яким-небудь іншим способом збудник у такій кількості, яка б викликала напрацювання антитіл, але не призвела до захворювання.
У дитячому віці проводяться комплексні вакцинації проти багатьох найнебезпечніших захворювань. А якщо є вірогід¬ність виникнення епідемії, проводять масові щеплення препа¬ратами, специфічними для збудника, який загрожує поширен¬ням. Цікаво, що якби людина схотіла зробити собі щеплення усіма відомими вакцинами, вона мала б перенести близько 500 ін'єкцій і була б захищена тільки від 25 хвороб.
У тих випадках, коли вид збудника точно не встановлений і не зрозуміло, проти яких захворювань слід проводити вак¬цинацію, застосовують препарати з антибіотиків та інших про¬тимікробних засобів. Такий профілактичний захід називають екстреною профілактикою. З цією метою можна використати також протибактеріальні препарати № 1 і № 2 з індивідуальної аптечки АІ-2. Залежно від виду вакцин та протибактеріальних препаратів введення їх в організм здійснюється внутрішньо¬венним, підшкірним або аерозольним методами.З імунною системою організму людини пов'язане явище існування чотирьох груп крові. Кров містить природні антитіла еритроцитів (аглютиніни), які спричинюють склею¬вання еритроцитів під час змішування крові різних груп (аглю¬тинацію). Таких типів антитіл існує два і їх позначають а і (3. Вони містяться в сироватці крові. В самих еритроцитах є відповідні аглютиногени А і В. У разі зустрічі аглютиніну і аглютиногену відбувається імунна реакція і еритроцити руй¬нуються. Дані про наявність або відсутність аглютинації в момент змішування крові подано в таблиці 4.
Якщо людина втратила небезпечну кількість крові, застосо¬вують переливання від донора до реципієнта. Але, звичайно, це можливо тільки за умови, що еритроцити донора не будуть аглютиновані плазмою реципієнта. Тому, використовуючи таблицю, можна скласти схему переливання крові.
Крім того, в еритроцитах більшості людей (близько 80 %) міститься ще одна білкова речовина, яка зветься резус-факто¬ром. Якщо кров, яка містить цю речовину, перелити людині, що не має її, то у неї утворюються в крові специфічні антитіла. Повторне вливання такій людині крові, яка містить резус-білок, може спричинити аглютинацію еритроцитів і тяжкі наслідки в організмі. Тому під час переливання крові важливо не тільки мати відповідні групи, а й однакову резус-належність, тобто (+)—> (+), а (-)—>(-).
Як бачимо, імунітет відіграє надзвичайно важливу роль у житті людини, але останнім часом все частіше почали прояв¬лятися чинники, які зменшують опір організму проти інфек¬ційних захворювань. До таких чинників належать нестача в організмі вітамінів, дія йонізуючого випромінювання, хімічні агенти, що шкідливо впливають на імунну систему тощо. Але найбільш небезпечним для імунної системи людини є проникнення в організм вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей патоген спричинює надзвичайно небезпечне захворювання — синдром набутого імунодефіциту (СНІД), яке сучасна меди¬цина подолати поки що не здатна.
Особливістю цього ретровірусу є те, що він діє специфічно саме на ті клітини, що відповідають за імунітет людини. Про¬никаючи у лімфатичну систему, він руйнує її, в результаті чого організм втрачає здатність протистояти будь-якій інфекції, знищувати пухлинні клітини, локалізувати дрібних паразитів тощо.
Джерелом ВІЛ є тільки людина, яка заражена ним з різними проявами хвороби СНІД, або людина, що є носієм вірусу, але не має ознак захворювання (безсимптомний носій). Аналогічні віруси тварин вважаються безпечними для людей. Інку¬баційний період вірусу триває від кількох місяців до 4—6 років, після цього виникають перші ознаки захворювання. Спочатку спостерігається одночасне збільшення лімфатичних вузлів у кількох місцях (на шиї, пахвах, ліктьових згинах). Потім спостерігається прогресуюча втрата маси за незмінного харчування, підвищення температури тіла без видимих при¬чин, що може тривати більше місяця. Далі, як правило, з'являються розлади шлунково-кишкового тракту, виникають гнійні запалення шкіри і статевих органів, анемія. У дітей часто буває стоматит. Прогресування хвороби супровод¬жується пневмонією нез'ясованої етіології, розладами нервової системи. З'являються злоякісні пухлини і згодом настає смерть.