Історичний нарис з анатомії та фізіології людини

П.К. Анохін (1898—1974 рр.) — видатний фізіолог, ака¬демік, вивчав загальні закономірності діяльності централь¬ної нервової системи. Дослідження П.К. Анохіна, його спів¬робітників і учнів мають не лише велике теоретичне, а й практичне значення, особливо вчення про функціональні системи організму. Функціональною системою він назвав сукупність органів і тканин, які, хоч і належать до різних анатомо-фізіологічних утворень, але забезпечують відпо¬відно потрібну форму пристосовної діяльності, кінцевою метою якої є підтримання в організмі нормальних умов для збереження відносної постійності його внутрішнього середовища (обміну речовин, гомеостазу тощо).

П.К. Анохін запропонував фізіологічну теорію нервового рубця, теорію патогенезу, центральних паралічів і казуалгій, теорію патогенезу ампутаційних болів та ін., довів, що основною одиницею фізіологічної інтеграції є функціональна система.

Розвиток фізіології в Україні розпочався переважно в другій половині ХІІ{Ш ст. у зв'язку з відкриттям медичних факультетів у Львові, Харкові, Києві, Одесі. Найбільший внесок в розвиток фізіології зробили вчені Київського, Хар¬ківського, Львівського університетів та інститутів.

У Львівському університеті, який перший раз відкрився у 1784р., в 1885 р. кафедру фізіології очолив А. Бек (1863— 1942 рр.). Дослідженнями електричних явищ в центральній нервовій системі були одержані нові дані по локалізації центрів окремих функцій в корі півкуль великого мозку, о᬴рунтовані деякі питання електроенцефалографії.

У післявоєнні роки на кафедрі фізіології людини і тва¬рин Львівського університету працювали Г.М. Никифоровський (1879—1982рр.), І.В. Шостаковська (з 1960 до 1991 р. завідувала кафедрою) та ін. їхні дослідження при¬свячені порівняльній фізіології вищої нервової діяльності, фармакології умовних рефлексів, вивченню механізмів ре¬гуляції діяльності травних залоз тощо.

До провідних дослідників з фізіології, які працювали у Харкові, слід віднести: Щелкова (1833—1909 рр.) і його учнів (М.Ф. Білецького (1851—1882 рр.), 5.Я Даншевського (1852—1939рр.) та ін.). В.Я. Данилевському належать важливі фізіологічні дослідження з різних розділів фізіоло¬гії. Він організував і очолив Харківський органо-теоретичний інститут, в якому працював до кінця свого життя (тепер Український науково-дослідний інститут експерименталь¬ної ендокринології). Дослідженнями фізіології нервової системи він встановив наявність у головному мозку центрів, які регулюють діяльність внутрішніх органів; вперше за¬реєстрував електричні явища головного мозку собаки.

Вивчаючи дію на організм електричного струму та електро¬магнітних полів, В.Я. Данилевський виявив наявність біостру¬мів в головному мозку. Наукові інтереси вченого були багато¬гранними. Він приділяв увагу питанням ендокринології, гіпно¬зу, вивченню теплотворної властивості харчових речовин тощо.

Вихованець Харківського університету, видатний вчений-біолог. Мечніков (1845—1916 рр.) деякий час (протя¬гом 10 років) працював у Новоросійському університеті в Одесі, у 1883 р. на VII з'їзді дослідників природи і лікарів доповів свою гіпотезу про захисну роль фагоцитів, яка через деякий час була визнана вченням про фагоцитоз.

І.І. Мечникову була присуджена Нобелівська премія (ра¬зом з П. Ерліхом, який захищав і обґрунтовував теорію імунітету).В.Ю. Чаговець (1873—1941 рр.), вивчаючи природу біо¬електричних явищ, за рік до закінчення Військово-медичної академії (у 1896 р.) обґрунтував основні принципи іонної теорії збудження. Працюючи в лабораторії І.П. Павлова, захистив ди¬сертацію (1903 р.) на тему: «Нарис електричних явищ на живих тканинах з погляду найновіших фізико-хімічних теорій». 31910 року В.Ю. Чаговець — завідувач кафедри фізіології Київського університету (пізніше Київського медичного інституту). Запро¬понована ним перша теорія виникнення біопотенціалів від змі¬ни концентрації іонів мала велике значення для подальшого розвитку досліджень в електрофізіології.

Вивчаючи механізм подразнювальної дії електричного струму на живі тканини, В.Ю. Чаговець показав, що збуджен¬ня їх відбувається внаслідок поляризації поверхневих мемб¬ран. Ця теорія в електрофізіології стала загальновизнаною.

Після В.Ю. Чаговця кафедру в Київському університеті очолив А.І. Ємченко (1893—1964рр.). Він і його співробіт¬ники (В.П. Глаголєв, В.О. Цибенко. П.Д. Харченко) вивчали умовно-рефлекторну діяльність тварин, проблеми сенсорної фізіології, регуляторні впливи гіпоталамуса на серцево-ГУЛИННУ та лімфатичну системи.