Історичний нарис з анатомії та фізіології людини
В.П. Воробйов — автор унікальних анатомічних атласів, підручників тощо. Серед його учнів — послідовник і видат¬ний анатом професор Р.Д. Сшельников, який видав тритом¬ний анатомічний атлас, що і на теперішній час є енцикло¬педичним довідником для лікарів і студентів. Р.Д. Синельников з 1945 р. був науковим керівником комісії по рес¬таврації і збереженню тіла М.І. Пирогова.
У Києві заняття на кафедрі анатомії в університеті Свя¬того Володимира почалися у 1841 р.
Перший підручник анатомії, виданий у Києві, був напи¬саний професором О.П. Вальтером (1817—1889рр.), який протягом 24 років очолював кафедру анатомії в університе¬ті. О.П. Вальтер першим дослідив дію симпатичних нервів на кровоносні судини.
З 1868 по 1890 р. кафедрою завідував В. О. Бец — осно¬воположник вивчення структури кори головного мозку. Його дослідження мікроскопічної будови півкуль великого мозку привели до відкриття велетенських пірамідних клі¬тин, які названі його іменем.
Протягом 12 років, з 1890 до 1902 р., кафедрою керував професор М.А. Тихомиров, автор визнаної в усьому світі монографії «Варіанти артерій і вен людського тіла».
З 1903 по 1917р. кафедру очолював професор Ф.А. Сіпефаніс. Він одним із перших в Росії почав вивчати лімфатич¬ну систему людини.
Підтримуючи і розвиваючи наукові напрями попередників Київської анатомічної школи найбільших успіхів у вивченні лім¬фатичної системи домігся професор М.С. Спіров, який з 1930 р., впродовж 43 років, очолював кафедру анатомії Київського ме¬дичного університету. Серед його учнів — відомих анатомів — О.В. Сеиридов, О. О. Сушко та багато інших.
Основоположником і творцем прикладного напрямку анатомії є М.І. Пирогов (1810—1881рр.), який написав «Повний курс прикладної анатомії людського тіла з малюн¬ками (анатомія описово-фізіологічна і хірургічна)».
Видатний анатом і вчитель П. Ф. Лесгафт (1837— 1909рр.) розвинув функціонально-анатомічний напрям. Він довів формотворне значення функції, а також те, що здо¬ров'я людини залежить, як правило, від активної фізичної діяльності. На основі цього твердження було розроблено сис¬тему комплексів фізичних вправ і лікувальної фізкультури.
Великий внесок у розвиток сучасної анатомії зробили вче¬ні, які спирались на передові на той час досягнення в біології і медицині та методи наукового дослідження. Це Г.М. Йосипов (1870—1933 рр.) і Д.А. Жданов (1909—1972 рр.), які заклали основи сучасного вчення про лімфатичну систему, В.М. Шевкуненко (1872—1952 рр.), який створив учення про індивіду¬альну мінливість і крайні форми будови тіла людини та її ор¬ганів, В.М. Тонков (1872—1954рр.), який експериментальне вивчав будову кровоносних судин і виявив високу при¬стосовність їх до змін умов функціонування, та ін.
В медичних інститутах України, що відкривалися дещо пізніше продовжувались і тепер продовжуються наукові тра¬диції попередників. Вчені цих закладів, розвиваючи нові напрямки і сучасні методи дослідження, вносять значний вклад у подальший розвиток анатомічної науки. Серед них відомі анатоми: В.Г. Український, О.Ю. Роменський (Вінни-ця), Н.Д. Довгало (Донецьк), М.А. Батуєв, М.К. Лисенков, Ф.А. Волинський (Одеса), В.В. Бобін, В.І. Зяблова (Сімфе¬рополь), Є.П. Мельман (Івано-Франківськ), М.М. Тростя-нецький (Дніпропетровськ), Н.Г. Туркевич (Чернівці) й інші.
Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.). Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Важливе значення для подальшого розвитку фізіо¬логії на матеріалістичній основі мало відкриття «про відобра¬жену діяльність організму», зроблене в XVII ст. французьким ученим Р. Декортом (1596—1650рр.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст. До того його гальмували панівні метафізичні концепції про абсолютну незмінність природи, наявність в організмі якоїсь нематеріальної життєвої сили, що спрямовує біологічні процеси. Вчені розглядали природні явища та поведінку живих істот ізольовано одне від одного, не в динаміці, а в стані спокою.Наступ на ідеалістичні концепції метафізики був розпоча¬тий у XVIII ст. Цьому сприяли відкриття кінця XVII, XVIII і першої половини XIX ст., які стали природничонауковим обґрунтуванням діалектико-матеріалістичного погляду на природу, утвердили в ній ідею загального зв'язку і розвитку. До таких відкриттів належать закон про збереження і перетворення енергії, атомно-молекулярна теорія будови тіл, сформульовані М.В. Ломоносовим у 1748 р., клітинна теорія, розроблена Т. Шванном у 1839 р., еволюційне вчення про розвиток живої природи Ч. Дарвіна, опубліковане в 1859р., яке розв'язало також питання про походження людини.