Історія розвитку фізіології
І.І. Мечникову була присуджена Нобелівська премія (ра¬зом з П. Ерліхом, який захищав і обґрунтовував теорію імунітету).
В.Ю. Чаговець (1873—1941 рр.), вивчаючи природу біо¬електричних явищ, за рік до закінчення Військово-медичної академії (у 1896 р.) обґрунтував основні принципи іонної теорії збудження. Працюючи в лабораторії І.П. Павлова, захистив ди¬сертацію (1903 р.) на тему: «Нарис електричних явищ на живих тканинах з погляду найновіших фізико-хімічних теорій». 31910 року В.Ю. Чаговець — завідувач кафедри фізіології Київського університету (пізніше Київського медичного інституту). Запро¬понована ним перша теорія виникнення біопотенціалів від змі¬ни концентрації іонів мала велике значення для подальшого розвитку досліджень в електрофізіології.
Вивчаючи механізм подразнювальної дії електричного струму на живі тканини, В.Ю. Чаговець показав, що збуджен¬ня їх відбувається внаслідок поляризації поверхневих мемб¬ран. Ця теорія в електрофізіології стала загальновизнаною.
Після В.Ю. Чаговця кафедру в Київському університеті очолив А.І. Ємченко (1893—1964рр.). Він і його співробіт¬ники (В.П. Глаголєв, В.О. Цибенко. П.Д. Харченко) вивчали умовно-рефлекторну діяльність тварин, проблеми сенсорної фізіології, регуляторні впливи гіпоталамуса на серцево-ГУЛИННУ та лімфатичну системи.
ГФ.Фольборт (1885—1960рр.), академік АН УРСР, учень і близький співробітник І.П. Павлова. З 1926 по 1945 р. завідувач кафедри Харківського медичного інститу¬ту а з 1946 по 1960 р. — кафедри нормальної фізіології Ки¬ївського медичного інституту та відділом вищої нервової діяльності і трофічних функцій Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР.
Основні праці Г.Ф. Фольборта стосуються проблем вищої нервової діяльності, травлення, фізіології стомлення і віднов¬лення. Він дав науковий аналіз секреції і надходження в тонку кишку жовчі, відкрив новий спосіб одержання секретину, дос¬лідив дію овочевих соків і деяких інших речовин на шлункову секрецію. Встановлені ним основні закономірності процесів виснаження і відновлення дозволили теоретично обґрунтувати раціональні режими діяльності різних систем організму.П.Г. Богач (1918—1881 рр.) очолював Інститут фізіології Київського університету. Разом зі своїми співробітниками (А.Ф. Косенко, С.Д. Гройсман, Г.М. Чайченко, П.С. Лященко) він зосередив свої дослідження на вивченні ролі різних структур головного мозку в регуляції вегетативних функції травного каналу, біофізики м'язового скорочення.
Великий внесок у розвиток найважливіших проблем нормальної та патологічної фізіології, геронтології, ендо¬кринології, онкології та ін., зробив видатний вчений О.О. Богомолець (1881—1946), президент АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці.
У 1921 р. він написав перший вітчизняний підручник з патологічної фізіології. У 1931 р. в Києві організував і очо¬лив Інститут експериментальної біології і патології та Інс¬титут клінічної фізіології АН УРСР, створив одну з про¬відних наукових шкіл українських патофізіологів, розробив метод впливу на сполучну тканину, за допомогою запро-понованої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки (АЦС), яка широко використовується не лише в нашій країні, а й за її межами. Виконані під його керівництвом наукові дослідження по консервації крові відіграли важливу роль в організації служби крові. О.О. Богомолець багато уваги приділив розвиткові вікової фізіології, проблемі боротьби за нормальне довголіття і продовження життя.
У свій час в Інституті фізіології АН УРСР (тепер Інсти¬тут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України) працюва¬ло багато визначних дослідників, які дещо пізніше очолили створені нові наукові заклади і плідно працювали в них.
Р.Є. Кавецький (1899—1978рр.) — український патофізіолог-онколог, академік АН УРСР. У 1960—1978 рр. — ди¬ректор Київського науково-дослідного інституту експеримен¬тальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (з 1971 р. — Інститут проблем онкології АН УРСР, з 1978 р., імені Р.Є. Кавецього). Праці Р.Є. Кавецького присвячені питанням експе¬риментальної і теоретичної онкології, патофізіології. Йому належить пріоритет у створенні концепції про взаємодію пухлини й організму та про фактори антиканцерогенезу.
В.П. Комісаренко — завідувач лабораторії ендокринних функцій Інституту їм. О.О. Богомольця АН УРСР. З 1965 р. — директор організованого ним Київського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин. Праці В.П. Комісаренка присвячені дії гормонів на організм. Він запропону¬вав гормональні препарати: кортикотонін, спленін тощо.
У 1966р. Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР (тепер Інститут НАН України) очолив П.Г. Костюк, академік НАН України, АН СРСР, який раніше працював під керівництвом відомого Київського електрофізіолога Д.С. Воронцова (1886—1965 рр.).