Історія розвитку фізіології

Батьком російської фізіології називають І.М. Сєченова (1829—1905 рр.). У своїй праці «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І.М. Сєченов сформулював матеріалістичне уявлен¬ня про діяльність головного мозку, яка відбувається за прин¬ципом рефлексу і підлягає не лише спостереженню, а й вив¬ченню. Учений відкрив також явища центрального гальму¬вання і сумації збудження в нервових центрах. Висунуті ним ідеї дістали подальший розвиток у працях його учнів і послі¬довників І.П. Павлова (1849—1936рр.), О.О. Ухтомського (1875—1942 рр.), М.Є. Введенського (1852—1922 рр.) та ін.

Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили дослідження І.П. Павлова та його школи. І.П. Павлов є творцем нового аналітично-синтетичного напрямку у фізіології, який базується на трьох засадах: 1) організм — єдине ціле; 2) єдність організму і середови¬ща; 3) принцип нервізму. Вершиною творчості І.П. Павлова є його вчення про сигнальні системи кори великого мозку. У його працях півкулі великого мозку характеризуються як орган тимчасових зв'язків, який забезпечує досконале прис-тосування організму до змін умов навколишнього середо¬вища. Розкриваються закономірності руху нервових проце¬сів у корі великого мозку (іррадіація, концентрація, індук¬ція), встановлюються зв'язки між корою і підкірковими утвореннями. І.П. Павлов створив класифікацію типів пси¬хічної (вищої нервової) діяльності.

Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кро¬вообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст.

За великі заслуги в розвитку фізіологічної науки І.П. Павлов у 1904 р. одержав Міжнародну Нобелівську премію (най¬вищу і найпрестижнішу премію того часу). У 1935 р. Міжна¬родний фізіологічний конгрес присвоїв І.П. Павлову звання «старійшини фізіологів світу».Розвиток фізіології в XX ст. характеризується великими успіхами. Розроблено вчення про автономну нервову сис¬тему, вивчено багато різних процесів життєдіяльності, вста¬новлено закономірності регуляції функцій внутрішніх орга¬нів, відкрито пристінкове (мембранне) травлення та ін. Ве¬лика заслуга в цьому належить учням І.П. Павлова видат¬ним ученим Л.А. Орбелі, К.М. Викову, В.М. Черніговському, П.К. Анохіну та ін.

Розвиток фізіології в Україні розпочався переважно в другій половині ХІІІ ст. у зв'язку з відкриттям медичних факультетів у Львові, Харкові, Києві, Одесі. Найбільший внесок в розвиток фізіології зробили вчені Київського, Хар¬ківського, Львівського університетів та інститутів.

У Львівському університеті, який перший раз відкрився у 1784р., в 1885 р. кафедру фізіології очолив А. Бек (1863— 1942 рр.). Дослідженнями електричних явищ в центральній нервовій системі були одержані нові дані по локалізації центрів окремих функцій в корі півкуль великого мозку, о᬴рунтовані деякі питання електроенцефалографії.

У післявоєнні роки на кафедрі фізіології людини і тва¬рин Львівського університету працювали Г.М. Никифоровський (1879—1982рр.), І.В. Шостаковська (з 1960 до 1991 р. завідувала кафедрою) та ін. їхні дослідження при¬свячені порівняльній фізіології вищої нервової діяльності, фармакології умовних рефлексів, вивченню механізмів ре¬гуляції діяльності травних залоз тощо.

До провідних дослідників з фізіології, які працювали у Харкові, слід віднести: Щелкова (1833—1909 рр.) і його учнів (М.Ф. Білецького (1851—1882 рр.), 5.Я Даншевського (1852—1939рр.) та ін.). В.Я. Данилевському належать важливі фізіологічні дослідження з різних розділів фізіоло¬гії. Він організував і очолив Харківський органо-теоретичний інститут, в якому працював до кінця свого життя (тепер Український науково-дослідний інститут експерименталь¬ної ендокринології). Дослідженнями фізіології нервової системи він встановив наявність у головному мозку центрів, які регулюють діяльність внутрішніх органів; вперше за¬реєстрував електричні явища головного мозку собаки.

Вивчаючи дію на організм електричного струму та електро¬магнітних полів, В.Я. Данилевський виявив наявність біостру¬мів в головному мозку. Наукові інтереси вченого були багато¬гранними. Він приділяв увагу питанням ендокринології, гіпно¬зу, вивченню теплотворної властивості харчових речовин тощо.

Вихованець Харківського університету, видатний вчений-біолог. Мечніков (1845—1916 рр.) деякий час (протя¬гом 10 років) працював у Новоросійському університеті в Одесі, у 1883 р. на VII з'їзді дослідників природи і лікарів доповів свою гіпотезу про захисну роль фагоцитів, яка через деякий час була визнана вченням про фагоцитоз.