Лікарі ченці. Агапіт Печерський

На протязі багатьох століть християнства на Русі милосердя, допомога ближньому були одним з найвизначніших моментів в житті населення. Святі Козьма і Даміан, великомученик і цілитель Пантелеймон – це люди, які мали великий Божий дар зцілювати людей. Вони спасли від хвороб багатьох, але самі були страчені на смерть за те, що проповідували Христа, за те що слідували за Ним і жили так як вчив Господь. Саме ці святі лікарі отримали велике шанування серед простого і знатного люду. Разом із християнством, що прийшло на Русь з Візантії понад 1000 років тому, ми успадкували високі духовно – моральні чесноти, які втілювались в служінні ближньому. В нашій Батьківщині, як і взагалі в світі, християнство отримало справу лікування хворих під свій безпосередній нагляд. Церковний устав св. князя Володимира оголосив лікарні церковними закладами, а “лечців”- людьми церковними, підлеглими єпископу. Самий князь, прийнявши хрещення, будував церкви та лікарні, встановив десятину для жебраків, сиріт та хворих. Як засвідчують літописи, князь Володимир звелів розшукувати по місту хворих та приносити їм додому їжу! Теж саме робили князі Андрій Боголюбський та Костянтин Всеволодович, які будували спеціальні палати при церквах, в яких “покоїли” важко хворих. З Візантії, разом із християнством, на Русь прийшли й деякі погляди на лікарську справу, зокрема, як на предмет безпосереднього відома Церкви.

З прийняттям християнства на Русі почали з”являтися “лікарі – ченці”. Монастирі стають в цей час осередками розвитку наук та мистецтв, визначними культурними, політичними, освітніми центрами. Міцніють політичні та культурні зв”язки України – Русі з Візантією як православною канонічною мітрополією. Освічені ченці вже можуть користуватися медичною літературою на грецькій мові “Аскліпово та Галіна” (від Асклепія та Галена). Відомі й переклади старослов’янською, наприклад “Галінове на Іппократє” – коментар Галена до праць Гіппократа. А перекладами з іноземних мов займалися, як відомо, теж в монастирях.

Відомий дослідник давньоруської культури митрополит Серафим Чичагов писав: “Перші зернята медичних знань були занесені в Русь з Греції з прийняттям християнської релігії, й першими розповсюджувачами медицини у нас були ченці, переважно з Афонської гори”.

З Візантії, напевно, потрапили в наші монастирі книги з медицини. Так, в бібліотеці Кирило – Білозерського монастиря серед книжок, написаних св. Кирилом, знаходиться праця, де пояснюються деякі природні явища – явне запозичення з праць давньоримського лікаря Галена.

Але найвагоміший внесок у розвиток медицини був зроблений саме Києво – Печерською Лаврою. Монастир цей був заснований у 1051 році прп. Антонієм, який прийшов із святої гори Афон (Греція), де двадцять років віддав служінню Богові та набуванню освіти. Там, на Афоні, св. Афанасієм була заснована “больніца больных ради”, там збиралися медичні знання. Сам Антоній походить з Любеча, що поблизу Чернігова. Можливо саме він приніс в Київ медичні знання, ліки, літературу з медицини й організував першу медичну допомогу в Києво – Печерському монастирі. З “Києво – Печерського Патерика” відомо, що преподобний старець Антоній сам доглядав за хворими, благословляв їм, власноруч виготовлені, мікстури та вфдвари, а передусім творив над ціми ліками молитву. Після зцілення у Антонія великий князь київський Ізяслав подарував обітелі гору над печерами а “ігумен же й братия заложила церковь велику и монастирь”. Так починався Печерський монастир, зазначає літописець.

Далі пишеться, що продовжувачем справи Антонія Печерського стає преподобний Агапіт. Це найвідоміший фахівець в галузі медицини (не знахарства, а вже справжньої науки), яка зароджувалася у ХІ столітті. Його святі мощі вже дев”ять століть спочивають у Ближніх печерах Лаври.

Нам невідомо коли народився Агапіт, але прийшов до монастиря одним із перших і мав постриг від самого прп.Антонія. Зцілював людей Агапіт Печерський молитвою і зіллям.

У Патерику читаємо, що прп. Агапіт без поклику йшов до хворих. Господь відкривав йому тих, хто потребував лікарської допомоги і направляв саме туди, де від важкої недуги страждали люди. Над мощами преподобного у печерах висить ікона з написом “Прп. Агапіт , врачъ безмездный”. Цей святий лікар ніколи не брав у хворого грошей за своє лікування, ані з князя, ані з жебрака. Бо був він лікар Божою милістю! Саме він стояв у джерел вітчизняної медицини, заснувавши першу терапевтичну школу в нашій Батьківщині.

У той час жив і практикував при дворі князя лікар з Вірменії, відомий як “Вірменин”.Але він був не стільки лікар, скільки алхімік, який виготовляв отруйні речовини. Одному із хворих він передрік швидку смерть, але коли цього хворого привезли в Печерський монастир до Агапіта, останній дав йому зілля, тобто ліків, “і здрав сотвори его. І промчеся слава о нем по всий землі той”. Ображений такою невдачою свого прогнозу Вірменин посилає людину до монастиря. Мета – дати отруту, зціленому Агапітом небозі. Побачивши отруєного, Агапіт знов дає хворому якесь зілля, що мабуть мало властивості антидоту. І знову зцілює його. Тоді, Вірменин вдається до помсти: він засилає людей з отрутою до самого Агапіта. Але той п”є отруту і залишається живий!