Лікувальний комплаенс: поняття, проблема та шляхи її вирішення

Комплаенс (від англ. compliance — згода, поступливість, догідливість) — поняття, яке все частіше зустрічається на шпальтах медичної преси [1, 3, 7]. У медичному розумінні під комплаенсом розуміють готовність, бажання, внутрішній обов’язок пацієнта виконувати призначення лікаря. Стосується він, в основному, питань оцінки якості медикаментозного лікування хворих: при прийнятних результатах йдеться про позитивний комплаенс, а за відсутності даного ефекту — про недостатній або негативний. Терапія хронічних захворювань органів травлення в останній час невпинно поповнюється як новими лікарськими засобами, так і залученням до її схем уже відомих препаратів. У зв’язку з цим і дотепер існують певна неузгодженість та серйозні протиріччя в лікуванні хронічних захворювань органів травлення (виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічного панкреатиту, хронічного холециститу, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби тощо). Захворюваність системи органів травлення невпинно зростає [1]. Проблема має важливе соціально-економічне значення, так як у значної частини населення дана патологія розвивається у найбільш працездатному віці. Негативний комплаенс призводить до збільшення частоти рецидивів захворювання, значної тривалості останніх, і як наслідок — до збільшення ускладнених форм (перфорації, пенетрації, кровотечі тощо), гнійно-септичних ускладнень (абсцес, флегмона, перитоніт тощо). Внаслідок цього хворі вимушені певний час перебувати на лікарняному листку, а частина прооперованих пацієнтів навіть на тривалий період втрачає працездатність після об’ємних втручань, виконаних з приводу ускладнень хвороби. Невиконання призначень лікаря та розвиток гнійно-септичних ускладнень спричиняє 125 000 летальних випадків щорічно та зумовлює 10–25 % усіх госпіталізацій в США [8]. При цьому негативний комплаенс зумовлює персистенцію або рецидив інфекції, більш тяжкий перебіг інфекційного процесу, збільшення вартості лікування, повторну госпіталізацію, виникнення резистентних штамів мікроорганізмів.

Простежимо основні чинники негативного комплаенсу та спробуємо намітити можливі шляхи вирішення даної проблеми. Однією з головних причин незадовільних результатів лікування є недотримання хворими призначень лікаря, і в цьому слід виділити два фактори — власне хворий і клініцист. Якісно лікуються, сумлінно проходять профогляди цілеспрямовані на перспективу пізнання, духовного збагачення або кар’єри особи. Домінуючим аспектом для них є піклування про сім'ю, оточуючих їх людей. Такі пацієнти добре усвідомлюють, що для досягнення цих завдань вони повинні бути здоровими, вихованими на традиціях поваги до суспільства, а також самоповаги. Однак ці самі причини в залежності від складу характеру певної особи можуть викликати парадоксальну реакцію, коли заради досягнення певної мети людина стає одержимою ідеєю, нехтуючи при цьому власним здоров’ям, відмовляючись від лікування. Некритично ставляться до свого здоров’я і асоціальні типи населення (особи без визначеного соціального статусу, алкоголіки, наркомани).

“Інтерес” хворого до медикаментозного лікування також залежить від форми випуску лікарського засобу, кількості препаратів на один прийом, кратності прийому останніх, складності схеми терапії, її тривалості тощо. Парентеральні препарати вводяться в стаціонарі (у тому числі й денному) ін’єкційним шляхом або крапельно, що дозволяє провести повноцінний курс терапії, винятком є випадки індивідуальної непереносимості хворим окремих складових розчину. Набагато складнішою є ситуація з прийомом пероральних форм лікарських засобів (пігулок, розчинів). Досить незручним є прийом кількох форм лікарських препаратів, наприклад, таблеток та гелю тощо.

Значення також має кількість медикаментозних засобів на один прийом. Нерідко хворий “забуває” випити одну з таблеток або пропускає один або кілька прийомів препаратів. Чим більша частота прийомів лікарських препаратів, тим складніше хворому дотримуватися призначень лікаря (особливо у нічний час). “Сумлінні” пацієнти в залежності від режиму прийому препаратів складають 20–82 %, однак 50 % лікарських призначень виконується некоректно [8, 9]. За літературними даними [4–6] повністю виконують усі призначення лікаря 34 % хворих, частину призначень — 33 %, зовсім не виконують призначення 33 % пацієнтів. Позитивний комплаенс досягається при однократному прийомі препарату (протягом доби) в 79,6 % випадків, при двократному — в 68 %, при трикратному — в 37,7 % випадків [5].Схеми терапії хронічних захворювань травного тракту включають препарати з різною фармакокінетикою. Так, антисекреторний ефект блокаторів протонної помпи при лікуванні гастродуоденальної виразки триває 12–24 год., блокаторів Н2-рецепторів гістаміну — 12 год., антацидів — 6 год. тощо. Час вживання різних препаратів відносно прийому їжі нерідко не співпадає. Так, гастрокінетики та цитопротектори приймають за 30 хвилин до прийому їжі, блокатори Н2-рецепторів гістаміну — безпосередньо перед її прийомом, ферменти та спазмолітики — до або під час прийому, гепатопротектори — під час та після прийому, антациди — через 1,5 год. після прийому їжі тощо. Крім того, препарати, які входять до схем терапії, мають свою індивідуальну максимальну тривалість лікування, що ускладнює їх комплексний прийом. Так, препарати вісмуту не рекомендують вживати більше 8 тижнів внаслідок небезпеки вісмутової інтоксикації. Тривалість антисекреторної терапії блокаторами Н2-рецепторів гістаміну та протонної помпи (понад 6 місяців) регламентується розвитком рефрактерності до цих препаратів, можливою стимуляцією (ранітидін) процесів проліферації (розвиток виразкових стенозів), виникненням процесів атрофії та клітинних мутацій (омепразол). Тривалий курс медикаментозної терапії (місяць і більше) може бути самостійно припинений або “скорочений” хворим після досягнення позитивної динаміки у перебігу захворювання або за відсутності швидкого очікуваного ефекту від лікування.