Медицина античних часів

Щоб під час лікування чи без лікування я не побачив і не почув відносно життя людини, чого не слід коли-небудь розголошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею. Мені, що непорушно виконує клятву, нехай буде щастя в житті і мистецтві та слава в усіх людей на вічні часи; тому, хто порушить або дасть нещиру клятву, нехай буде протилежне цьому.

3.6 Медицина Риму. У 146 році до н.е. Рим завоював Грецію і протягом майже шести століть володарював над тодішнім світом.

Медицина Риму увібрала в себе здобутки попередніх епох і водночас доповнила її своїм неповторним внеском.

Про її часи ми дізнаємось переважно із писемних джерел. До нас дійшли багато творів Асклепіада, Корнелія Цельса, Лукреція Кара, і, особливо, Клавдія Галена.Асклепіад (128-56 рр.до н.е.) – грек, вчився в Александрії і Афінах, у 90р.до н.е. приїхав у Рим. Його уявлення про природу людського тіла та його хвороби багато в чому збігаються із уявленнями грецьких лікарів- мислителів. Згідно вчення Асклепіада організм складається із атомів, які до нього попадають із повітря, що розкладається на атоми в легенях, а також із їжі, що подрібнюється в шлунку. Атоми через кров розносяться по тілу. Якщо цей процес відбувається без перешкод, організм здоровий, якщо ж рух атомів порушується, виникає хвороба. Її першопричинами, що призводять до порушення руху атомів, є шкідливості клімату, місцевості та способу життя. Основними засобами лікування Асклепіад вважав раціональне харчування. тривале перебування на повітрі, фізичні вправи. Із ліків перевагу надавав знеболюючим. Його девізом лікування було: лікувати безпечно, швидко і приємно (Tuto, celeriter et jucunde curarae).

Авл Корнелій Цельс (30р. до н.е. – 45р. н.е.) написав трактат із восьми книг “Про медицину” (“De medicina libri octo”). Праця ця компілятивна, але цінна тим, що донесла до нас багато даних, які були втрачені через загибель першоджерел. Цельсу властиве нігілістичне ставлення до медицини, яке виражалось у його кредо – “Et morbi, et medicina” (Хвороба сама по собі – медицина сама по собі). Цельс проповідував ідею про безглуздість застосування ліків.

Видатне місце в історії медицини займає праця Тита Лукреція Кара “Про природу речей” (“De natura rerum”), в якій він першим висловив припущення, що пошесні хвороби розносяться невидимим насінням.

Найвидатнішим лікарем древнього Риму був Клавдій Гален. До нас дійшло 125 праць Галена на філософські і юридичні теми і 131 трактат про медицину. Після отримання загальної освіти в Римі, студіював медицину в Пергамі, Смірні, Коринфі та Александрії.

Згідно теоретичних уявлень Галена, організм – це дивне створіння, побудоване з майстерністю, яка перевищує людські можливості і є найвагомішим підтвердженням існування вищого розуму. Основу людського організму складає душа, яка є часткою всесвітньої душі – пневми. Ця пневма з повітрям надходить у легені, з них у серце, звідки розноситься по тілу артеріями. Кров утворюється в печінці.

Гален започаткував експерименти на тваринах – свинях і мавпах, що дало йому змогу відкрити і описати чутливі і рухові нерви, відкрити сім черепно-мозкових нервів, описати будову стінок артерій, кишок, матки. У терапії хвороб Гален дотримувався гіппократового принципу лікувати протилежне протилежним. Він запровадив вагові і об’ємні відношення при виготовленні настоїв, екстрактів, відварів з рослин, що з тих часів отримали назву галенових препаратів. Гален застосовував перев’язку судин лігатурами з шовку або скручуванням.

У Стародавньому Римі створюється перша система медичної допомоги. Запроваджуються районні лікарі (arhiater popularis) на чолі з arhiater palatini (головним лікарем). Відкриваються державні школи для підготовки лікарів. В державі проповідується культ здорового тіла, створюються централізовані водогін і каналізація та громадські лазні.

Однак, поруч з цим, занепадає суспільна мораль, яка поступово призводить до поширення таких аморальних і нездорових явищ, як переривання вагітності, вільні статеві стосунки, гомосексуалізм, що, в свою чергу, призвело до величезного поширення венеричних захворювань. Громадські лазні перетворились у місця розпусти та оргій. Вільні люди Риму перестали народжувати дітей і врешті решт цю державу не було кому захистити від нашестя варварів.3.7 Медицина часів стародавніх слов’ян та скіфів. Слов'яни з давніх-давен населяли південні береги Балтійського моря, береги Вісли, Дніпра, Дністра та їхніх приток. Через південні степові простори нашої Батьківщини пролягали шляхи багатьох кочових народів, з якими східним слов'янам доводилося вести запеклу боротьбу, відстоюючи право на існування і свої землі. Предки слов'ян, як свідчать численні археологічні розкопки жили великими поселеннями. В лісостеповій смузі, в межах сучасних Харківської, Полтавської, Київської, Кіровоградської, Вінницької та інших областей, їхні поселення — городища були укріплені земляними валами й ровами. Під час розкопок таких городищ знайдено не лише рештки жител, а й сліди гончарного, ковальського та ливарного ремесел. За пізнішими літописами, племена слов'ян різнилися між собою звичаями і побутом, «имяху бо обычаи свои закон отцов своих й преданья, каждо свой нрав» (Лаврентіївський літопис). Займалися вони головним чином землеробством, вирощували сільськогосподарські культури, мололи на ручних жорнах, розводили худобу, займалися мисливством, рибальством. До Х ст. всі вони були язичниками. Як провідну верховну силу славили бога сонця, вірили в існування всіляких інших надприродних істот, що нібито живуть у болотах, лісах, на полях, у джерелах, житлах людей. Поміж цими надприродними істотами були добрі і злі, які могли вселятися в людину і викликати різні хвороби. Вже за тих часів серед слов'ян були чоловіки і жінки, які краще від інших зналися на цілющій дії рослин, уміли допомагати при ушкодженнях. Це були волхви, знахарі, відуни.