Медицина і ти
Ми виходимо на вулицю і здаємося собі безсмерт¬ними та невразливими. Ми і подумати не можемо про те, кому саме сьогодні призначено потрапити під машину чи провалити¬ся у відкритий люк. Навряд чи існує яка-небудь життєва ситуа¬ція, не здатна ускладнитися нещасливим випадком. Іноді це без¬глузда випадковість, іноді—результат легкодумства. Однак кож¬ний може намагатися уникнути ситуацій, що неодмінно спричи¬няють травматизм.
Травматизм у наш час являє собою найбільш серйозну со¬ціальну, економічну й медичну проблему. Проблема дитячого трав¬матизму хвилює всі економічно розвинуті країни світу.
Соціальні й психологічні наслідки травм і нещасливих випадків для сім'ї величезні. Жодна важка травма не проходить для ди¬тини безслідно. Наслідки травм призводять і до косметичних дефектів, що впливають на психіку, і до серйозних змін різних систем організму (нервової, кістково-м'язової), що впливає на¬далі на вибір професії.
Здебільшого травми — це не просто випадок, а результат неправильної поведінки людини. Попередити травми допоможуть батьки, особливо в перші роки життя дитини. Насамперед, саме вони повинні пояснити, чим небезпечні травми та їх на¬слідки.
Але от дитина пішла в школу, батьки не супроводжують її на кожному кроці. Та й сама дитина вже багато чому навчилася, подорослішала. І все-таки можливість одержання нею травми ще велика.
Почавши відвідувати школу, дитина проводить там значну частину дня, однак більшість травм діти одержують у вільний від школи час, в основному, в ігрових ситуаціях, як правило, у рухливих іграх. Часто бувають падіння, переломи.
Підвищення небезпеки травм під час гри в цьому віці можна пояснити в такий спосіб. По-перше, гра стає колективною. По-друге, у грі для дитини вже важливий результат, тоді як для дошколят цікавий сам процес гри. Нерідко занадто сильне праг¬нення до досягнення мети афективне забарвлює поведінку ди¬тини. Емоційно-афективний фактор підсилюється ще і тим, що в процесі гри діти пов'язані реальними взаєминами, а не ігро¬вими, як це було раніше. Усе це призводить до того, що дитина втрачає контроль над собою, занадто захоплюється грою, вже не може передбачати небезпеку.
Але як же уникнути цих нещасть? Адже заборонити дітям біга¬ти, грати з однолітками неможливо, до того ж це було б і непра¬вильно. Не слід, однак, забувати про те, що дуже часто джере¬лом травми стає одноліток вашої дитини.
Поведінка дитини нерідко спричиняє виникнення травмонебезпечної ситуації. Хоча вона найчастіше свідомо не ставить собі за мету скалічити товариша чи заподіяти йому шкоди, але, гра¬ючись, забуває, що його оточують такі ж, як він, діти, яким мож¬на заподіяти біль чи нанести фізичну травму. Якщо той, хто по¬трапив у подібну ситуацію, вчасно встигає зорієнтуватися і по¬чати необхідні дії, травми може і не бути. Але з певного моменту вона стає неминучою. Ця неминучість випливає з основної ха¬рактеристики таких ситуацій—несподіванки. Для постраждалого дії винного виявляються несподіваними, і він не встигає підго¬туватися та відреагувати на них належним чином: відвернутися, відскочити, захиститися.
Як правило, діти травмують однолітків у процесі гри. Однак якщо в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці це результат випадкових дій, то з віком у самому змісті гри з'яв¬ляється елемент фізичного насильства, можливість нанесення фізичної шкоди оточенню. Ігри старших дітей, що призводять до травми, ще серйозніші, їх мета у тому, щоб завдати біль іншому, показати свою фізичну перевагу. Звідси випливає, що виникнення травм цього типу залежить від ставлення дітей до своїх однолітків, яке формується в них із раннього дитинства. Щоб уникнути нещасливих випадків необхідно виховувати в дитині поважне ставлення до однолітка, щоб він не заподіював йому зла. Важливо, щоб у дитині жило добре ставлення до оточення. І виховання цього повинно починатися із раннього дитинства.
У міру дорослішання дитини, її формування, змінюється і тип її поведінки. Наприклад:
* у 11—12 років відбувається перехід від дитинства до до¬рослості —один з найцікавіших і складних періодів у житті дити¬ни. В організмі дитини відбуваються бурхливі зміни, що викли¬кають різкі зміни в емоційній сфері юної людини. Усім добре відомо, як міняється характер у підлітків: учора—такий слухня¬ний і ласкавий, сьогодні — дратівливий і грубуватий.