Медицина України-Руси в ХІІІ-ХVІІІ ст.
З XV ст. почалася підготовка учених лікарів у Польщі, в Краківському університеті. Пізніше лікарів готували в Замойській академії в м. Замості (коло Львова).Академія в м. Замості заснована була з ініціативи графа Яна Замойського в 1593 р. Ян Замойський, який сам здобув освіту в Падуанському університеті, вирішив відкрити за зразком цього університету школу в себе на батьківщині. Папа римський Клімент VIII затвердив статут академії, надавши їй право присуджувати дипломи доктора філософії, права і медицини. Проте король Стефан Баторій, щоб не створити конкурента для Краківського університету, відмовився підтвердити цей папський привілей. Лише в 1669 р. король Михайло Корибут дав Замойській академії всі привілеї університетів і надав професорам академії шляхетські права. Медичний факультет академії був слабшим від краківського. Викладали в ньому всю медицину один-два професори. З 17 професорів медицини академії 12 дістали докторські дипломи в Падуї, 2 — в Римі і лише три не були учнями італійських університетів.
Зв'язок Замойської академії з Падуанським університетом протягом всього її існування був настільки постійним і близьким, що її можна було вважати спадкоємицею цього університету. Варто згадати факт звертання ректора Замойської академії від імені медичного факультету до медичного факультету в Падуї з проханням висловити свою думку про причини виникнення і лікування ковтуна — захворювання, поширеного в ті часи в Галичині, особливо серед гуцулів, які заселяли гірські райони Карпат. Питання обмірковувалось на спеціальній конференції професорів медичного факультету. Основною причиною було названо незадовільний санітарний рівень, несприятливі житлово-побутові умови, низьку культуру населення.
Студенти Замойської акидсмії об'єднувалися в земляцтва: польське, литовське, руське та ін. На медичному факультеті кількість студентів не перевищувала 45. При академії був шпиталь на 40 ліжок. Замойська академія проіснувала 190 років.
Незважаючи на скромні можливості медичних факультетів Кракова і Замостя, вони відіграли певну позитивну роль у поширенні наукових медичних знань серед населення. Кількість випускників цих шкіл, особливо українців і білорусів, була невелика, вони йшли на службу до феодалів, у резиденції біскупів, осідали в більших містах, обслуговували, звичайно, заможні верстви населення.
Окремі випускники, діставши звання ліценціатів медицини в Кракові чи Замості, продовжували своє навчання в університетах Італії, де здобували вчений ступінь доктора медицини. З таких докторів медицини є відомості про Георгія Дрогобича та Пилипа Ляшковського.
Георгій Дрогобич-Котермак (1450—1494) під ім'ям Георгія-Михайла сина Доната з Дрогобича був записаний у 1468 р. студентом Краківського університету; дістав ступінь бакалавра у 1470 р., магістра—у 1473 р. Не задовільняючись цією освітою, він вирушає в далеку Італію і вступає до відомого в ті часи Болонського університету. Жилося Котермакові на чужині нелегко. Зберігся лист його, в якому 6 лютого 1478 р. він пише землякові Миколі Чепелю: «Хотів би я мати хоч один спокійний день, коли б їв свій хліб без смутку і важкої турботи; я прибув до Болонської школи, маючи мало грошей. Багато міг би досягти, якщо не мусив би турбуватись про найнеобхідніше». В 1478 р. він дістає звання доктора філософії, а в 1482 р.—доктора медицини. Вже в ці роки він викладає астрономію, а на 1480 — 1482 рр. обирається одним з ректорів університету по факультетах медицини і вільних інститутів. По святкових днях він читає почесні лекції з медицини. З 1488 р. Котермак викладає медицину в Краківському університеті. До наших часів збереглася (по одному примірнику в Краківській бібліотеці і в бібліотеці Тюбінгена) надрукована в Римі Котермаком книжка під заголовком:
«Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Георгія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету щасливо виконана». Це перша в історії друкована книжка нашого співвітчизника; вийшла вона в світ 7 лютого 1483 р.
Г. Дрогобич вірив у могутність людського розуму: «Хоч і далеко від очей простори неба, та не такі віддалені від розуму людського». Майже все своє свідоме трудове життя Г. Котермак провів за межами батьківщини.
Серед українських вчених пізніших часів слід згадати Єпіфанія Славинецького. Закінчивши Київську братську школу, він вчився за кордоном, далі працював викладачем у Києво-Могилянській колегії, став ченцем. На запрошення царя Олексія Михайловича переїхав разом з Арсенієм Сатановським до Москви для виправлення за першоджерелами релігійних книг. Йому належить переклад слов'янською мовою (1658) скороченого підручника анатомії Андреаса Везалія під заголовком: «Врачевська анатомія с латинська, от книги Андреаса Вессалия Брукселенска». До наших часів переклад не зберігся. Єпіфаній Славинецький разом з Арсенієм Сатановським і монахом Ісаєм переклали слов'янською мовою ще космографію, в якій пояснювалися системи Птолемея та Коперник:а. Єпіфаній Славинецький в Москві очолював викладання «вольних наук» в школі при Андріївському монастирі. Єпіфаній Славинецький уклав слов'яно-грецький словник. Помер Єпіфаній Славинецький у Москві в 1675 р.У 1701 р. завдяки гетьману І. Мазепі Київська колегія дістала титул і право академії.