Медичні аспекти Чорнобиля: проблеми тиреоїдної патології

Підсумовані результати спостережень за цей період дають підставу зробити висновок про те, що на даний момент гіпотиреози та аутоімунні тиреоїдити ще себе не проявили, їх частота не виходить за рамки відповідних показників у загальній популяції населення. На превеликий жаль, це не відноситься до злоякісних новоутворень щитовидної залози. В Інституті ендокринології та обміну речовин АМН України створений реєстр, куди заносяться усі випадки раку щитовидної залози у хворих, які на момент аварії мали вік 0—18 років. З 1986 по 2001 рік в реєстр внесено 2 371 таких хворих. Динаміка щорічної кількості захворювань на рак ЩЗ серед дітей та підлітків України наведена у малюн-ку 1. З нього видно, що перше значне збільшення кількості хворих на рак ЩЗ серед даної популяції населення було встановлено у 1990 році. Серед прооперованих 1 639 хворих були у дитячому віці (0—14 років). Щорічна динаміка їх захворюваності наведена у таблиці 1. Аналогічна динаміка зростання захворюваності на рак ЩЗ встановлена у підлітків України (15—18 років на момент аварії). Проте, темп цього зростання дещо нижчий, ніж у дітей. За період з 1986 по 2001 роки в Україні з приводу цього захворювання було прооперовано 697 таких хворих. Щорічна динаміка їх захворюваності наведена у малюнку 3. Зростання захворюваності дітей та підлітків на рак ЩЗ по Україні в цілому підтверджується результатом аналізу темпів росту цієї хвороби серед даної популяції населення Київської області протягом трьох п'ятилітніх періодів (малюнок 4): 1986—1990 роки (1 період); 1991—1995 роки (2 період); 1996—2000 роки (3 період). У дітей між 1 та 2 періодами темп росту захворюваності на рак ЩЗ складав 5,63 рази, у підлітків — 2,43 рази у приведених вікових групах Київської області. Між 1 та 3 періодами — у дітей — 10,80 рази, у підлітків — 5,43 рази. Як видно з малюнка 4, темп росту захворюваності на рак ЩЗ у дорослого населення Київської області значно нижчий: між 1 і 2 періодами він складав 1,37 рази; між 1 і 3 — 1,95 рази.Протягом 2002 року рівень захворюваності на рак ЩЗ в Україні серед осіб 0—18 років на момент Чорнобильської катастрофи за попередніми даними залишається на рівні показників попередніх 5-ти років. У той же час серед дітей, які народилися після аварії, починаючи з 1987 року, коли дія радіоактивного йоду була відсутня, зареєстровано лише 35 випадків захворювання на тиреоїдну карциному (мал. 5). Цей факт вказує на пряму залежність зростання захворюваності на рак ЩЗ у дітей та підлітків України з її опроміненням радіоактивним йодом у результаті Чорнобильської катастрофи. Така залежність підтверджується також аналізом даної захворюваності у дітей та підлітків різних регіонів України. Встановлено, що понад 60% випадків раку ЩЗ зареєстровано у 5-ти північних областях України, які найбільше постраждали від аварії на ЧАЕС (Київська, Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Черкаська). У той час, як до Чорнобильської катастрофи протягом 1981—1985 років у цих областях взагалі не було жодного випадку раку ЩЗ серед дітей, крім Черкаської області, де у 1981 році зареєстрований 1 випадок дитячого тиреораку. Доказом цього факту є результати вищезгаданого Українсько-американського тиреоїдного проекту, яким передбачено 20-річне спостереження за групою, створеною у результаті скринінгового медичного обстеження учасників проекту. Група включає в себе 13 227 осіб, з яких 16,9% мають дозу понад 1,0 Гр, 26,1% — від 0,3 до 1,0 Гр; 57% — від 0 до 0,3 Гр. Виявлено 67 хворих на рак щитовидної залози, яких прооперовано в нституті ендокринології та обміну речовин АМН України. 44 з них виявлено під час проведення 1-го скринінгу (1998—2000 роки), 23 — під час проведення 2-го скринінгу (2001—2002 роки). Встановлено високу частоту цієї захворюваності серед членів групи — 1 випадок на 200 обстежених, у Народицькому районі Житомирської області (зона безумовного відселення) — 1 випадок на 100 обстежених. Більшість випадків раку зареєстровано серед членів групи з високою дозою радіоактивного опромінення щитовидної залози. Крім того, виявлено 27 випадків доброякісної хірургічної тиреоїдної патології та поодинокі випадки тиреоїдиту.

Отримані дані переконливо свідчать про необхідність довгострокового проведення скринінгових обстежень осіб, які на момент Чорнобильської катастрофи були в дитячому або підлітковому віці та проживали на забруднених радіоактивним йодом територіях.Слід також зазначити, що ця вікова група ризику щодо захворювання на рак ЩЗ на сьогодні досягла віку 17—35 років, тобто вийшла за рамки організованих контингентів населення, які підлягали проходженню щорічних профілактичних медичних оглядів. Отже, вірогідність своєчасної діагностики захворювань ЩЗ дуже мала.Разом з тим у контрольованих за протоколом проекту областях України на момент Чорнобильської катастрофи налічувалось 1 100 115 дітей (0—14 років): Київська область — 418 400; Житомирська — 412 215; Чернігівська — 269 500. Тобто група Українсько-американського тиреоїдного проекту, яка включає в себе 13 227 учасників, створена методом випадкової вибірки і становить приблизно 1 % від усієї популяції дітей та підлітків, що проживали на момент аварії в цих областях.

Вищенаведене ще раз підкреслює надзвичайну актуальність даної проблеми. Тим більше, що за науковим прогнозом пік даної захворюваності ще попереду, а післядія "чорнобильського" радіойоду триватиме приблизно 20 років.Для вирішення цієї проблеми необхідно створити і реалізувати державну програму "Чорнобильська катастрофа і щитовидна залоза" із залученням кваліфікованих спеціалістів-ендокринологів. Зволікання з її вирішенням приведе в найближчому майбутньому до значного збільшення випадків запущеного раку ЩЗ.Крім того, чекають допомоги вже прооперовані з приводу раку ЩЗ, спричиненого Чорнобильською катастрофою, а також тисячі хворих дітей та підлітків України, які потребують вирішення цілого ряду медико-соціальних питань.

Висновок