Особливості обстеження і семіотика захворювань органів травлення
I фаза — час загальної жовчної протоки. У відповідь на подразнення стінки дванадцятипалої кишки протягом 20—40 хв виділяється 15—45 мл прозорої, світло-жовтої жовчі. Після закінчення цієї фази в просвіт дванадцятипалої кишки вводять протягом 3 хв подразник жовчною міхура (33% розчин магнію сульфату) і на 3 хв накладають на зонд затискач. Після зняття затискача через зонд виділяється кілька мілілітрів уведеного розчину.
II фаза —час закритого сфінктера печінковопідшлункової ампули (триває 3—8 хв). Якщо жовч з'являється раніше ніж через 3 хв, то це свідчить про гіпертонус сфінктера, після 8 хв — гіпоіонус або механічну перешкоду в дистальному відділі загальної жовчної протоки.
III фаза — час закритого сфінктера жовчного міхурця (сфінктера Люткенса), триває 2—3 хв, від початку відкриття сфінктера печінково підшлункової ампули до появи в пробірці 3—5 мл забарвленої міхурцевої жовчі).
IV фаза — міхурова — характеризується виділенням міхуро-вої жовчі темно-оливкового кольору. Протягом 20—30 хв одержують 22—45 мл концентрованої жовчі.
V фаза — виділення печінкової жовчі зі швидкістю 1,1— 1,5 мл/хв. З метою ідентифікації порцій жовчі хворому рекомендують за 14 год до дослідження прийняти 0,15 г метиленового синього. При цьому міхурова жовч забарвлюється в синьо-зелений колір, тимчасом як порції А і С мають звичайний колір. Дуоденальне зондування із застосуванням метиленового синього називають хроматичним.
Дуоденальний вміст піддають мікроскопічному, бактеріологічному дослідженню, визначають холестерин, жовчні кислоти, білірубін, білок, холатохолестериновий компонент.
Про запальний процес у жовчі свідчить велика кількість каламутного слизу, часто у вигляді пластівців, підвищена кількість лейкоцитів і епітеліальних клітин. Проте виявлення підвищеної кількості лейкоцитів не досить, щоб поставити діагноз холециститу, а відсутність їх не виключає наявності запального процесу в жовчному міхурі і жовчовивідних протоках.
Селезінку досліджують звичайно методами пальпації і перкусії, її збільшення (спленомегалія) спостерігається при гострих інфекційних захворюваннях, хронічних інфекціях та інтоксикаціях, хронічному гепатиті і цирозі печінки, ехінококозі печінки, захворюваннях крові (лейкоз, анемія), тяжкому рахіті. Спленомегалія може поєднуватися з гепатомегалією.
Дослідження кишок складається з огляду живота, пальпації, перкусії, аускультації, огляду випорожнень. Під час огляду живота можна виявити метеоризм, який виникає переважно при гострих кишкових інфекціях. Пальпаторно визначають болючість різних відділів кишок, бурчання, спазм або атонію кишки, інвагінацію, копростаз. Відсутність перистальтики свідчить про парез кишок.
Огляд калу дає можливість зробити висновок про характер випорожнень (рідкі, нормальні, колір, запах, наявність слизу, крові, гною), про відходження гельмінтів. Зеленувато-жовті випорожнення з білими грудочками, а також слизом у вигляді ниток характерні для диспепсії. При кишковому токсикозі випорожнення рідкі, водянисті, часто зеленого кольору, зі слизом, невеликою кількістю калових мас. Випорожнення з великою кількістю слизу, домішкою крові, гною бувають при коліті, дизентерії. При сальмонельозі випорожнення нагадують болотне баговиння. Відсутність калових мас, виділення свіжої крові характерні для інвагінації кишок. Рідкі пінисті випорожнення з явищами бродіння бувають при дефіциті дисахаридаз кишок; білуваті, блискучі з великою кількістю жиру, у великому обсязі — при муковісцидозі.
Виділення напіврідкого калу із значним вмістом жирних кислот, який бродить у горшку, спостерігається при целіакії. Проводять копрологічне дослідження, що включає мікроскопію калу. Якщо є синдром порушеного кишкового всмоктування, досліджують стеаторею (жир у калі), трипсин за допомогою рентгено-плівкового тесту.Кал для клінічного дослідження (копроскопія, аналіз на яйця глистів) беруть дерев'яним шпателем з пелюшок або горшка. Для посіву калу користуються скляною порожнистою трубочкою із запаяним заокругленим кінцем і бічними отворами або спеціальною металевою петлею, яку обережно вводять у пряму кишку дитини. Обертаючи трубочку або петлю, одержують невелику кількість кишкового вмісту, яку вносять у пробірку з консервантом.
Для вірусологічного дослідження кал збирають у чисту скляну баночку.
Посіви калу на патогенні та умовно-патогенні збудники (дизентерійна паличка, сальмонела, стафілокок, патогенні серотипи кишкової палички, протей, синьогнійна паличка, клебсієла, цитробактер, гриби, віруси тощо) розшифровують етіологію шлунково-кишкового захворювання.