Особливості обстеження і семіотика захворювань органів травлення
Важливим методом діаіпоетики є дослідження шлункового вміст у, що дає відомості про секреторну, евакуаторну і всмоктувальну функції шлунка. Фракційне зондування шлунка здійснюють за допомогою тонкого зонда із застосуванням ентеральних і парентеральних збудників шлункової секреції. Використовують капустяний відвар, м'ясний бульйон, розчин кофеїну, у грудних дітей — рисовий відвар, грудне молоко. Найбільш інформативним є застосування як стимулятора» субмаксимальної дози 0,1 % розчину гістаміну (0,1 мл на 10 кг маси тіла, але не більше 0,5 мл) підшкірно. Введенню гістаміну, щоб запобігти його побічній дії, передує ін'єкція 1 % розчину димедролу у віковій дозі. Перспективним є застосування пентагастрину. Шлунковий вміст беруть натще, визначають його об'єм, вміст вільної хлористоводневої (соляної) кислоти і загальну кислотність. Потім протягом години кожні 15хв відсмоктують вміст шлунка, вимірюють кількість, показники кислотності. Це — базальна секреція, тобто секреція голодного шлунка, в якій визначають вмісі соляної кислоти — дебіт-годину (у ммоль/год). Далі вводять гістамін і через 10хв кожні 15 хв протягом години добирають вміст шлунка для визначення дебіт-години стимульованої (послідовної) секреції. У здорових дітей шкільного віку кількість шлункового вмісту натще становить 0—30 мл, кількість базального секрету — 30—100 мл, послідовного секрету — 40—110мл. Дебіт-година вільної кислоти в базальному секреті становить 0,55—2,74 ммоль (20—100 мг), в послідовному— 1,1—4,93 ммоль (40—180 мг).
При використанні ентеральних подразників після визначення базальної секреції дитині дають капустяний відвар або сік, м'ясний бульйон (100—150 мл), через 10 хв беруть 10 мл шлункового вмісту, ще через 15 хв —весь вміст шлунка. Наступні 4 порції, взяті з інтервалами в 15 хв, характеризують послідовну секрецію. За залишком пробного сніданку можна дістати орієнтовні дані про евакуаторну функцію шлунка. Якщо залишок перевищує 100 мл, можна думати про уповільнену евакуацію, менше 50 мл — прискорення евакуаторної функції шлунка.
Дослідження печінки починають з огляду надчеревної ділянки. При її пухлинах, гострому гепатиті у виснажених хворих можна побачити випинання в правій частині живота. Пальпацією визначають нижній край печінки, його характер (гострий, рівний, заокруглений), консистенцію (м'яка, щільна), болючість. Поверхня печінки в нормі гладенька. Печінка у дітей раннього віку виступає з-під краю реберної дуги на 2—0,5 см. Перкуторно її верхній край визначається в V міжребер'ї по серединній лінії.
Збільшення печінки спостерігається при гострому і хронічному гепатиті, цирозі, пухлині, інфекційних захворюваннях з явищами інтоксикації, отруєннях, недостатності кровообігу, захворюваннях крові, паразитарних хворобах (лейшманіоз, ехінококоз, амебіаз), порушеннях жирового, вуглеводного, амінокислотного обміну.
З діагностичною метою досліджують сироватку крові на білірубін, холестерин, загальні ліпіди і β-ліпопротеїди, загальний білок і фракції, реакції Вельтмана, Таката—Ара, тимолову, сулемову проби. На ураження печінкової клітини (цитоліз) вказує підвищення вмісту ферментів (трансаміназ). Для визначення знешкоджуючої функції печінки використовують пробу з гіпуровою кислотою (Квіка — Пителя).
Участь печінки у вуглеводному обміні досліджують, визначаючи рівень глюкози в крові натще і проводячи навантаження глюкозою (глікемічна крива). Вміст глюкози в сироватці у здорових дітей 1 міс— 14 років становить 3,33—5,55 ммоль/л. Глікемічну криву досліджують після приймання дитиною натще в половині склянки теплуватої перевареної води глюкози в кількості 2,5—2,0 г/кг маси тіла (діти до 5 років), 1,75—1,5 г/кг (від 5 до 10 років), 1,5—1,25 г/кг (від 10 до 15 років). Рівень глюкози визначають через 30, 60, 120, 180 хв після її прийняття. При нормальній функції печінки вміст глюкози в крові зростає не більш ніж на 50 % і через 2 год повертається до вихідного рівня. Якщо рівень глюкози після навантаження не перевищує 5,55 ммоль / л, то це свідчить про гіперреактивність інсулярного апарату. Якщо рівень глюкози після навантаження до 30—60 хв підвищується більш ніж удвічі, можна думати про захворювання печінки, про латентний цукровий діабет.Жовчний міхур у здорових дітей майже закритий нижньою часткою печінки і не промацується. При явищах застою, запальному процесі в жовчному міхурі відмічається болючість у правому підребер'ї і локально в «міхуровій точці» — місці перетину реберної дуги з латеральним краєм правого прямого м'яза живота.
Важливим діагностичним методом є дуоденальне зондування, при якому одержують 3 порції жовчі: А — дуоденальна жовч, золотисто-жовта, прозора, трохи в'язка; В — міхурцева жовч, концентрована, темно-зелена (оливкова) або коричнева, в'язка; С — печінкова жовч, світло-жовта, прозора, помірно в'язка. Довжина зонда для дуоденального зондування дітей (від зубів до дванадцятипалої кишки) становить: грудних дітей — 20—26 см, дітей 1 року — 30см, 3 років — 33 см, 6 років — 37 см, 10 років — 40 см, 14 років — 47 см. Рекомендується проводити безперервне дуоденальне зондування, яке дає змогу визначити не тільки місткість жовчного міхура, загальної жовчної протоки, а й функціональний стан окремих сфінктерів, діагностувати дискінезію, її тип. При цьому кожні 5 хв вимірюють кількість жовчі, яка виділяється.
Розрізняють 5 фаз жовчовиділення: