Первинна гіпероксалурія, нігтево-надколінний синдром, цистиноз, акроренальний синдром, цистинурія

Первинна гіпероксалурія (оксалоз першого типу) - метаболічний дефект рецесивного типу успадкування. Відрізняють два ензимних чинники захворювання, які локалізуються в печінці. Перший - дефіцит гліоксалат-аланінової амінотрансферази з надмірним виділенням гліколату (до 100 мг при нормі до 15 мг/добу), гліоксалату та оксалатів. Другий тип - ензимний дефіцит D-гліцератдегідрогенази із синтезом відсутньої у здоровому організмі D- гліцеринової кислоти та надлишком оксалатів. Наслідком дефіциту цих ферментів є перетворення щавелевої кислоти на оксалат та значне зростання останнього в крові та сечі. Добова екскреція оксалатів при обох варіантах ензимного дефекту становить понад 150-200 мг на добу або більше 1 ммоль/л/1,73м2 (при нормі до 1 мг/кг на добу або менше 0,5 ммоль/л/1,73 м2), що є патогномонічною ознакою оксалозу.

Надлишок концентрації оксалатів у крові призводить до відкладення кристалів (депозитів) в суглобах, кістках, стінках судин та легенях, що супроводжується ураженням цих органів із больовим, набряковим та запальним синдромами. Внаслідок надлишку оксалатів у проксимальних канальцах епітелій останніх руйнується, що призводить до склерозу. Імовірно, одночасно спостерігається процес відкладення оксалатів у клубочках і, як результат, утворення оксалатних конкрементів та внутрішньонефронного кальцинозу.

Клінічні ознаки захворювання у вигляді болів у животі, уражень суглобів та виникнення сечового синдрому (масивна оксалатурія, еритроцитурія та протеїнурія) виявляються в дитячому віці. За наявності бактеріурії та нейтрофільної лейкоцитурії документують інфекцію сечових шляхів. Абактеріальна мононуклеарна лейкоцитурія, що супроводжується зниженням концентраційної функції нирок, свідчить про розвиток інтерстиціального ниркового процесу.

Діагноз первинної гіпероксалурії ставиться на підставі надмірної концентрації оксалатів у крові понад 10 мкмоль/л, збільшеного виділення оксалатів із сечею та утворення оксалатного уролітіазу (у подальшому нефрокальцинозу) у вигляді кальцію оксалату моногідрату (вівіліту) на відміну від вторинної гіпероксалурії (вівіліт+веделіт). В різні строки від дебюту захворювання, що пов'язано з фенотипічними проявами оксалозу, розвивається ХНН, яка від 30 до 60% встановлюється раніше, ніж діагноз первинної гіпероксалурії. Патогномонічним є також відсутність бактерії Oxalobacter forminges, яка викликає деградацію оксалатів в кишечнику. Підвищена абсорбція оксалатів в кишечнику виявляється за допомогою тесту 13С2-оксалату. Радикальні методи лікування відсутні. Запобіжними засобами зменшення відкладення оксалатів у сечових шляхах є призначення гіпооксалатної дієти, магне-В6, цистону, уролесану, ортофосфату та стимуляція діурезу. Враховуючи наявність ензимного дефекту, профілактично-лікувальні засоби повинні використовуватись постійно. В залежності від чутливості хворого до піридоксину відрізняють чутливу до вітаміну В6 (доза від 5 до 20 мг/кг на добу) та нечутливу форми. Остання прогностично несприятлива. Доцільним є лікування за допомогою Oxalobacter forminges.

Трансплантація нирки може бути ефективною за наявності чутливої до піридоксину клінічної форми. В інших випадках внаслідок рецидивуючого уролітіазу рекомендована поєднана трансплантація нирки і печінки або превентивна трансплантація печінки (EBPGRT, 2000).

НІГТЕВО-НАДКОЛІННИЙ СИНДРОМ

Нігтево-надколінний синдром (Nail-patella syndrome) або спадкова оніхоостеодисплазія (Q87.2 Синдром недорозвитку нігтів-надколінника за МКХ10)- вроджений синдром, який характеризується ураженням кістково-хрящової системи і нирок. Захворювання має аутосомнодомінантний тип успадкування, тісно пов'язане з другою групою крові А(11). Генетичний дефект локалізується в 1Х хромосомі (9q34). Для хворих із нігтево-надколінним синдромом характерні: 1) гіпоплазія або порушення структури нігтьових пластинок (особливо великих пальців стоп та вказівних пальців), 2) гіпоплазія, відсутність або порушення структури надколінних мисок, 3) кісткові аномалії (проксимальних голівок радіальних і клубових кісток, "кінська" стопа, 4) контрактури суглобів, що заважають повному розгинанню (особливо передпліччя), 5) патологія зору (страбізм, глаукома, птоз, гетерохромія райдужних оболонок), 5) гломерулонефрит із прогресуючим розвитком ХНН. Перелічені ознаки можуть бути відсутніми в повному обсязі у хворих членів сім'ї. Перші ознаки захворювання у вигляді сечового синдрому виникають у шкільному віці. Нефротичний синдром спостерігається не часто. Розвиток ХНН повільний, діалізу потребують хворі з 8-15 річним нефрологічним анамнезом. За даними нефробіопсії виявляють огрубіння базальної мембрани клубочків (тканина, що поїдена міллю), атрофію канальців, фокальний і сегментарний гломерулосклероз, гіперклітинність мезангіуму. Специфічного радикального лікування немає. Імовірно, антисклеротична терапія може подовжувати додіалізний період. Трансплантація нирки є ефективною.

АКРОРЕНАЛЬНИЙ СИНДРОМУ хворих з відсутністю або аномалією будови середніх пальців рук та ніг у віці 10-35 років може виникати сечовий синдром та ниркова гіпертензія. За даними нефробіопсії встановлюють неспецифічні ознаки гломерулосклерозу. Успадкування синдрому не визначене. Формування ХНН залежить від темпу розвитку гломерулосклерозу. Лікування симптоматичне.