Рак передміхурової залози

Вступ: Рак передміхурової залози (РПЗ) – одна із найбільш поширених злоякісних пухлин у чоловіків літнього і старшого віку. РПЗ посідає в структурі онкологічних захворювань чоловічого населення друге, а в ряді країн перше місце (10 років тому ця хвороба вийшла в США на перше місце як причина смерті від злоякісних пухлин у чоловіків, старших за 50 років, в США на даний час РПЗ – найрозповсюдженіша пухлина у чоловіків: захворюваність становить 317 тис. нових випадків на рік, смертність – 41 тис.). У віці 50 років ризик розвитку РПЗ складає близько 42%.

Щорічно в цілому світі діагностується близько 300 000 нових випадків раку простати. При цьому, однак стійко зберігається диспропорція в кількості захворювання у високорозвинених країнах Європи та Північної Америки (100,2 випадків на 100 000 чоловічого населення) порівняно з країнами Азії (1,0-6,6 випадків на 100 000 чоловічого населення).

За даними Б.П.Матвєєва із соавт.(1999), рак передміхурової залози в Росії посідає друге місце після меланоми шкіри (35%) за темпом приросту (31,4%) і значно перевищує злоякісні захворювання легень (5,0%) та шлунку (10,2). Так, якщо в Росії у 1989 р. показник захворюваності на РПЗ становив 8,4 випадків на 100 тис. населення, то за даними 1996 р. він уже дорівнював 11,3. Найвища смертність від раку простати відзначається в Західній Індії та на Бермудах – 28-29 на 100 000 чоловіків. У японців, що емігрували в Сан-Франціско, захворюваність складає 16,5 на 100 000 чоловічого населення, а їхніх двійників, що залишилися в Осаці – 6,1 на 100 000 чоловіків. Щороку в Європі реєструються не менш як 80 тис. нових випадків цього захворювання. Протягом останніх років намітився стійкий ріст захворюваності на РПЗ в Україні та Росії. Слід відмітити, що захворюваність та смертність від раку простати в Україні не перевищує ці показники в США і Великобританії.

РПЗ вкрай рідко виникає у чоловіків віком до 40 років. Після 40-річного віку захворюваність серед чоловіків починає зростати, і ця тенденція зберігається аж до 80 років. Середній вік хворих коливається у межах 62 –70 років. Біля 50% хворих раком простати на час встановлення діагнозу вже мають метастази.

Етіологія і патогенез раку простати

На сучасному етапі етіологія раку простати залишається одним з найбільш актуальних питань. Рядом досліджень встановлено зв’язок між виникненням раку простати і порушеннями ендокринної регуляції балансу статевих гормонів на рівні гіпоталамо-гіпофізарної системи, наднирників і статевих залоз (тестостерону).

Аналіз частоти захворюваності японців і чорношкірих емігрантів в США свідчить про важливу роль в канцерогенезі передміхурової залози факторів оточуючого середовища.

Установлено, що факторами ризику розвитку раку передміхурової залози є: вік, раса (негроїдна), сімейний (спадковість) анамнез.

Допускають, що цьому можуть сприяти – жирна їжа, контакт з кадмієм, вазектомія, доброякісна гіперплазія простати, зменшення інтенсивності ультрафіолетового опромінення, Рак передміхурової залози в 85% випадків розвивається із периферичної зони простати, котра добре доступна ректальному пальцевому обстеженню і тільки в 25% випадків рак простати розвивається із перехідної зони, яка не доступна для пальцевого і ультразвукового дослідження.

Рак передміхурової залози класифікується відповідно до Міжнародної системи класифікації ТNМ (рис.66). При стадіях Т1 і Т2 пухлина не виходить за межі передміхурової залози. Т3 - пухлина займає передміхурову залозу, проростає її капсулу. Виражені метастази в регіональних лімфатичних вузлах. Т4 - пухлина проростає в навколишні тканини й органи, дає численні метастази.

Сучасна міжнародна класифікація РПЗ

Класифікація застосовується тільки у разі аденокарциноми ПЗ. Перехідноклітинний рак передміхурової залози класифікується як пухлина уретри. Має бути гістологічна верифікація діагнозу. Категорію Т визначають на підставі даних фізикального обстеження, променевих методів діагностики, ендоскопії, біопсії, біохімічних тестів; категорію N – за даними фізикального обстеження і променевих методів, дослідження скелета і біохімічних тестів.

Регіонарними лімфатичними вузлами є лімфатичні вузли власне таза, розташовані нижче від біфуркації загальних клубових артерій. Поширеність пухлини не впливає на визначення категорії N.