Рахит
Одночасно з розм'якшенням кісток черепа збільшуються лобні і тім'яні горби, які надають голові квадратної форми, рідше — сідницеподібної. Зуби з'являються пізно, відмічається схильність до карієсу, що зумовлюється дефектами емалі.
На грудній клітці в місцях з'єднання кісткової і хрящової частин ребер утворюються потовщення — чотки. М'якість ребер сприяє появі бічних здавлень, посилюється кривизна ключиць. З'являється деформація грудної клітки у вигляді поперечного заглиблення (борозна Гаррісона), розміщеного відповідно до лінії прикріплення діафрагми. Передня частина грудної клітки разом з грудиною може виступати вперед у вигляді «курячих грудей» або «корабельного кіля». При здавлюванні мечовидного відростка грудини утворюються «груди шевця». Може бути дугоподібне викривлення хребта назад— кіфоз (рахітичний горб) або сколіоз — бічні викривлення.Після 6—8 міс з'являються деформації кінцівок: а) «рахітичні браслетки», «нитки перлів», зумовлені потовщенням епіфізів кісток; б) викривлення довгих трубчастих кісток (найчастіше нижніх кінцівок) — О-подібні та Х-подібні ноги; в) деформація кісток таза (при тяжких формах) —плоский рахітичний таз.
З'являється розхитаність суглобів, збільшується кількість рухів у них (у зв'язку з гіпотонією м’язів) — діти можуть закидати ногу до обличчя, за голову. Збільшується живіт—жаб'ячий (гіпотонія м'язів черевного преса та гладких м'язів кишок).
Діти, хворі на рахіт, пізніше починають сидіти, стояти, ходити.
У період реконвалесценції основні симптоми рахіту затихають: відновлюється функція нервової системи, ущільнюються кістки, зменшується їхня деформація, нормалізуються обмінні процеси.
У віці 2—3 років після перенесеного рахіту середнього або тяжкого ступеня у дитини спостерігаються залишкові зміни — кісткові деформації, збільшені печінка та селезінка.
Розрізняють три ступені тяжкості рахіту:
I ступінь (легкий) — характеризується слабко вираженими ознаками з боку нервової та кісткової систем: пітливість, неспокій, розм'якшення кісток черепа незначні, чотки нечітко виражені.
II ступінь (середньої важкості)—розвивається через 1,5— 2 міс від початку захворювання. Порушується загальний стан дитини, відмічаються помірно виражені зміни з боку нервової, м'язової та кісткової систем, можуть збільшуватися печінка та селезінка.
III ступінь (важкий) —ураження нервової та кісткової систем значні, знижується тонус м'язів, суглоби розхитані, виражені кісткові деформації, збільшені печінка та селезінка. Спостерігаються порушення з боку серцево-судинної та дихальної систем, травного каналу.
Рентгенологічно рахіт характеризується остеопорозом (розрідженням) кісток у зв'язку зі зменшеною кальцинацією. Порушується трабекулярна структура кістки, особливо в зонах росту. В місцях, де навантаження на кістку велике, кісткова речовина може розсмоктуватися.
Диференціальний діагноз. Деформації кісток черепа, грудної клітки, хребта, кінцівок можуть спостерігатися і при інших захворюваннях. Рахітичний кіфоз (викривлення хребта назад) слід відрізняти від туберкульозного спондиліту, при якому в ділянці уражених хребців утворюється кут, що не зникає і тоді, коли дитину піднімають за ноги в положенні лежачи на животі.
Запідозрити перенесений рахіт можна при природженій дисплазїі кульшових суглобів, коли у дитини спостерігається качина (перевальцем) хода. Однак діагноз дисплазії слід встановити після народження дитини, задовго до появи ознак рахіту.
При природженому спадковому захворюванні — хондродистрофії — спостерігається порушення росту скелета: короткі кінцівки (мікромелія) при нормальній довжині тулуба, різкий поперековий лордоз, кисть у вигляді тризубця. Характерний вигляд хворих дає змогу виключити рахіт уже на першому році життя.
Рахіт диференціюють і від ламкості кісток (незавершеного кісткоутворення), яке є природженим. захворюванням. Повні переломи кісток зі зміщенням відламків, множинними кістковими мозолями спричинюють деформації скелета. Характерними є голубі склери, мікромелія. При рахіті можуть виникати надломи кісток за типом «зеленої гілки».