Сучасні підходи до медикаментозного лікування хворих на гайморит із використанням препарату цефадроксил

На сьогоднішній день симптоми носової обструкції та ринорея є одними з основних скарг пацієнтів, що звертаються до лікаря-отоларинголога поліклініки. Так, за даними Ю. В. Любінець, О. Б. Любінець [8], пацієнти зі скаргами на затяжну нежить становлять 30–40 % від загальної кількості хворих ЛОР кабінету поліклініки. В більшості випадків у таких хворих діагностується гострий або загострення хронічного синуїту. До того ж, в останні роки спостерігається тенденція до почастішання запальної патології приносових синусів [7, 12]. Основними причинами, з якими пов’язують збільшення випадків синуїтів, є розвиток антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів, алергізація пацієнтів, патоморфологічні та імунологічні порушення в організмі [3].

Вид мікрофлори, що визначається у виділеннях з носа хворих на синуїти, відрізняється в залежності від географії дослідження. Так, зарубіжні автори основними збудниками при гострих синуїтах називають S. pneumoniae (20–43 %), Haemophilus influencae (22–35 %), Moraxella catarralis (2–10 %), а S. aureus виявляється лише у 8 % випадків; при хронічних синуїтах висівається переважно Pseudomonas aeruginosae та анаеробна мікрофлора [12]. А за даними вітчизняних дослідників, основними збудниками, що виділяються від хворих на гострі параназальні синуїти, є S. aureus та S. epidermidis; присутні також K. pneumoniae (14,6 %), S. mucoides (11 %), E. coli (8,2 %) [2]. При хронічному синуїті частіше висівається S. epidermidis (36–46 %), K. pneumoniae (21 %), S. aureus (19 %), S. mutans (16,5 %), Peptococcus spp. (13 %), E. coli (11 %) [4].

Лікування синуїтів має бути комплексним і включати лікарські засоби як етіотропної, так і патогенетичної спрямованості. Провідна роль у комплексному лікуванні гострих запальних процесів параназальних синусів належить антибіотикам [10]. При виборі антибактеріального препарату лікар повинен насамперед враховувати вид збудника та його чутливість до антибіотиків. Проте на сьогоднішній день дати відповідь на ці запитання при призначенні антибіотиків до отримання результату бактеріологічного дослідження — неможливо. В першу чергу, це пов’язано з методикою проведення таких досліджень — остаточну відповідь можна отримати в кращому випадку через 3–5 діб. Саме тому на практиці при лікуванні синуїтів широко застосовуються антибактеріальні препарати з досить широким спектром дії, щоб “перекрити” основних збудників синуїту. Більшість авторів відмічають, що виявлена у хворих на параназальні синуїти мікрофлора найбільш чутлива до цефалоспоринів І та ІІІ покоління та фторхінолонів [2, 4].

Одним із представників зазначених груп антибактеріальних препаратів є цефадроксил компанії “Дженом Біотех ПВТ.ЛТД”. Це антибіотик широкого спектра дії, що належить до І покоління цефалоспоринів. До нього чутливі b-гемолітичний стрептокок, пневмококи, стафілококи (коагулазо-позитивні та коагулазо-негативні, а також пеніциліназо-продукуючі штами); помірно чутливі — клебсіела, кишкова паличка, протей, гемофільна паличка, сальмонели, шигели. Форма випуску даного препарату — таблетки по 500 мг. Важливою перевагою цефадроксилу над іншими антибіотиками є можливість двократного та однократного прийому незалежно від вживання їжі, що пов’язано з тривалим періодом напіввиведення.

Зважаючи на відповідність спектра дії даного антибіотика видовому складу мікрофлори, що виділяється при синуїтах, ми вирішили застосувати його для лікування хворих на гострий гнійний гайморит та хронічний гайморит при вираженій гіпертермічній реакції.

Табл. 1 Динаміка скарг хворих на гострий та хронічний гайморит

Матеріали та методи

У дослідженні взяли участь 25 хворих із неускладненими формами гайморитів: 11 — з гострим гнійним гайморитом (8 — з однобічним, 3 — з двобічним), 14 — з хронічним гнійним гайморитом у стадії загострення (6 — з однобічним, 8 — з двобічним). Із них 13 чоловіків, 12 жінок. Вік пацієнтів становив від 18 до 57 років.

Основними скаргами хворих були: утруднене носове дихання, гнійні виділення з носа, підвищення температури тіла, порушене загальне самопочуття, головний біль, який локалізувався переважно у скроневій ділянці (21 хворий), біль, відчуття дискомфорту в ділянці проекції верхньощелепної пазухи (18 пацієнтів). При передній риноскопії у всіх хворих спостерігалася гіперемія слизової оболонки порожнини носа, гнійні виділення з носа. Підвищення температури тіла відмічалося у 23 хворих (9 — із гострим та 14 — з хронічним гайморитом). При рентгенологічному обстеженні у всіх хворих виявлене порушення пневматизації верхньощелепної пазухи (однобічне — в 14 випадках, двобічне — в 11). Отримані при пункції верхньощелепних пазух дані (гній в пунктаті) відповідали даним рентгенографії.

При обстеженні у 4 пацієнтів на хронічний гайморит відмічалися скарги на зубний біль та було виявлено каріозні зміни верхніх зубів на боці ураження. У 12 хворих на загострення хронічного та у 7 — на гострий гайморит спостерігалося значне викривлення носової перетинки.Усім хворим проводилося комплексне лікування, що включало призначення антибактеріального препарату цефадроксил по 0,5 г 2 рази на добу. Підставою для призначення антибіотиків у хворих на хронічний гнійний гайморит була виражена гіпертермічна реакція та порушення загального стану. Тривалість антибіотикотерапії визначалася динамікою покращення загального стану та тривалістю гіпертермії. Хворі приймали також судинозвужуючі краплі в ніс по 2 краплі 3 рази на добу протягом 5–7 діб, протигістамінні препарати (лоратадин 0,01 мг 1 раз на добу). З лікувальною метою виконувалася пункція верхньощелепної пазухи через нижній носовий прохід та дренування враженого синуса з щоденним промиванням пазух розчином антисептика та гідрокортизону. Чотирьом хворим із каріозними змінами зубів, з підозрою на одонтогенний процес, додатково була проведена санація порожнини рота.