Сучасні аспекти амбулаторного лікування запалення статевих органів жінок

Інтерферони (ІФН) мають багатосторонню біологічну дію, яка проявляється противірусною, протипухлинною активністю та стимуляцією імунітету, зокрема природних кілерів та фагоцитарної активності макрофагів. Описані 3 типи інтерферонів — a-, b-, g-ІФН. Їх поділяють на 2 групи. До першої групи належать a-ІФН та b-ІФН, які мають більшу противірусну та протипухлинну активність. g-ІФН, навпаки, викликають зниження противірусної активності, однак вони є могутніми імуностимуляторами та індукторами неспецифічного захисту організму.

Препарати a-ІФН (Роферон А, Велферон, Інтрон) застосовують переважно в онкології та при лікуванні вірусних захворювань.

Віферон містить у собі a-2b-ІФН, вітаміни Е, С; може бути застосований у практиці лікування інфекційно-запальних процесів (зокрема при хламідіозі, уреаплазмозі). Препарат призначають у формі свічок по 500000 МО, 2 рази на добу, щоденно протягом 10 діб. При необхідності лікування може бути продовжено до кількох місяців.

Препарати b-ІФН (Бетаферон, Ребіф) застосовують при лікуванні вірусних інфекцій.Препарат g-ІФН призначається в дозі 10-30 мкг підшкірно протягом 10 днів. Однією з основних властивостей g-ІФН є активація Т-хелперів та макрофагів, що дає можливість застосовувати їх у терапії інфекцій, які спричинені внутрішньоклітинними мікробами (хламідіями, мікоплазмами, уреаплазмами), найпростішими (трихомонадами), грибами та вірусами.

Індуктори інтерферонів

Непряма дія індукторів ІФН на клітини-мішені полягає в активації макрофагів, цитотоксичних Т-лімфоцитів, В-лімфоцитів, природних кілерів. Важливою властивістю індукторів ІФН є формування стійкої неспецифічної резистентності в організмі на довгий період після їх введення. Індуктори ІФН стимулюють синтез різних типів ІФН у різних пропорціях.

Найчастіше застосовують при ЗЗСО наступні індуктори ІФН.

Аміксин — стимулює утворення a-, b-, g-інтерферонів. Призначають його внутрішньо по 250 мг на добу в перші два дні, а потім знижують дозу до 125 мг через день протягом чотирьох тижнів.

Циклоферон — стимулює вироблення всіх типів інтерферонів. Препарат призначається у формі внутрішньом’язових ін’єкцій по 2 мл (250 мг) 1 раз на добу за схемою: 1, 2, 3, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23 дні, на курс 10 ін’єкцій.

Неовір — індукує утворення всіх типів інтерферонів, особливо a-ІФН. Призначають по 250 мг внутрішньом’язово з інтервалом 18-36 годин.

Препарати мікробного походження

Пірогенал, Продігіозан — стимулятори В-лімфоцитів. Ці препарати наразі широкого застосування в клінічній практиці не мають.

Синтетичні імуномодулятори

Левамізол (Декарис) — стимулює функції Т-лімфоцитів, особливо Т-супресорів, фагоцитарну активність макрофагів. Призначають по 150 мг на добу всередину протягом 3-х діб або 1 раз на тиждень. Препарат потребує контролю за числом лейкоцитів крові.

Ликопід — синтетичний аналог мінімального компоненту клітинної стінки бактерій. Підсилює фагоцитоз, стимулює синтез інтерлейкіну (ІЛ)-1, який в свою чергу активізує В- і Т-лімфоцити. Дози: пігулки по 1 мг — сублінгвально, 10 мг — всередину. Призначають по 1-2 пігулки перед їжею 1-3 рази на день протягом 10 днів.

Імунофан — синтетична похідна гормону тимопоетину. Фармакологічна дія препарату має декілька фаз — швидку (2-3 години), середню (до 10 діб), повільну (до 4 місяців). У швидку фазу наявний детоксикаційний ефект — підсилює антиоксидантний захист організму. В середню фазу — підсилює реакції фагоцитозу. В повільну фазу — відновлює порушені показники клітинного та гуморального імунітету. Дія препарату на продукцію специфічних антибактеріальних антитіл аналогічна до дії лікувальних вакцин. Призначають підшкірно або внутрішньом’язово дозою 1,0 мл 1 раз на 2 доби. Курс лікування — 10-15 ін’єкцій.