Сучасні аспекти амбулаторного лікування запалення статевих органів жінок

При застосуванні наведеної комбінації значно змінюється підхід до терапії ЗЗСО: лікування повинно початися відразу після встановлення попереднього діагнозу на підставі мінімальних критеріїв запального захворювання, рекомендованих ВОЗ. Профілактика наслідків запалення, розвитк

Імунотерапія

Призначення імуномодуляторів потребує виконання основних принципів імунотерапії: обов’язковою є оцінка характеру та ступеня виявлення імунних порушень у хворої (оцінка імунограми); треба враховувати імунотропну дію інших призначених лікарських засобів і мішені вибраних імуномодуляторів; мати на увазі, що характер імунологічних порушень у хворої може змінити спектр дії імуномодулятора. Відтак найбільш доцільним є індивідуальний підбір та оцінка ефективності призначеної імунотерапії.

Велика кількість імуномодуляторів не продукується клітинами в нормальних умовах, а починає синтезуватися тільки у відповідь на антигени або індуктори. Високі рівні продукції ендогенних імуномодуляторів є характерними для гострих інфекційних захворювань, аутоімунних та алергічних процесів. Низькі рівні спостерігаються при хронічних інфекціях. На цьому ґрунтуються різні підходи до терапії запальних захворювань. При гострих інфекціях не слід проводити імунотерапію або призначати антагоністи ендогенних імуномодуляторів (нестероїдні протизапальні препарати). При затиханні проявів гострого запалення (зниженні імунної відповіді) може бути застосована імуномодуляція. При загостреннях хронічних захворювань, які супроводжуються імунодефіцитним станом, рекомендована індивідуальна замісна імунотерапія. В умовах ремісії хронічного запального захворювання імунотерапія переважно не показана або проводиться при виявленні імунодефіциту. В усякому разі, для вибору правильного курсу та аналізу ефективності терапії необхідне обстеження імунного статусу організму. Адекватна імунотерапія сприяє видужанню, неадекватна — розвитку імунопатологічних станів. При наявності імунодефіциту при неадекватній корекції дуже часто розвиваються аутоімунні захворювання.

На підставі вивчення індивідуальної імунограми хворої в комплексному лікуванні ЗЗСО можуть бути застосовані імунотропні препарати, які наведено нижче.

Імунорегуляторні пептиди тимусного походження

Дія пептидів тимусу полягає в адекватній зміні функціонального стану Т-системи імунітету, що характеризується відновленням балансу субпопуляцій Т-лімфоцитів та їх функціональної активності. При цьому знижені показники збільшуються, а гіперактивні процеси в окремих популяціях Т-лімфоцитів повертаються до нормальних рівнів.

Препарати цієї групи слід застосовувати при виявленні зниження клітинного імунітету у хворих із запальними захворюваннями геніталій.

Тактивін — призначають підшкірно по 100 мкг (1 мл 0,1% розчину) на ніч щоденно або через день протягом 5 діб.

Тималін — по 5-20 мг внутрішньом’язово 1 раз на день, на курс 3-10 ін’єкцій. Наразі препарат не має широкого застосування.

Тимоптин — по 100 мкг 1 раз на добу підшкірно, на курс 4-5 ін’єкцій з інтервалом у 4 дні.

Тимактид — за 1-1,5 години до вечері по 1 пігулці під язик до повного розсмоктування. На курс 5-7 пігулок.

Потрібно уникати одночасного призначення препаратів цієї групи.

Імунорегуляторні пептиди кісткомозкового походження

Міелопід — в умовах імунодефіциту стимулює функції В-лімфоцитів з відновленням гуморальної ланки імунітету, активізує Т-супресори, стимулює функціональну активність фагоцитів. Призначається підшкірно або внутрішньом’язово по 3-6 мг щоденно або через день протягом 3-5 діб.

Інтерферони