Сучасна трансфузіологія і донорство в Україні згідно Закон України

Протягом останніх 12 років ми поступово відмовляємося, а сьогодні навіть категорично стверджуємо, що показань для переливання цільної крові не існує. Якщо 10 років тому переливалося близько 30% цільної крові, то минулого року — лише 3,1% від об’єму заготовленої. І це є позитивною тенденцією у вітчизняній клінічній трансфузіології. Але нас це не може задовольняти. Ще раз підкреслюю — немає жодних показань для переливання цільної крові. Нині широко впроваджується так звана компонентна терапія. З цільної крові також одержують тромбоцитарну, еритроцитарну масу тощо. Хоча при цьому залишається проблема контамінації еритроцитарної маси клітинами білої крові, за рахунок яких може здійснюватися інфікування декотрими вірусами, зокрема ВІЛ. У зв’язку з цим трансфузію компонентів крові чи введення препаратів плазми необхідно здійснювати лише за суворими показаннями.Слід зазначити, що кількість донорів в Україні за останні 5 років скоротилася майже на третину. При цьому значна частина безоплатних донорів — це родичі та знайомі хворих. Результати досліджень, проведених в Інституті гематології та трансфузіології АМН України, свідчать про високий рівень інфікованості ВІЛ різних груп донорів — від 1 до 2,7%. Необхідно зауважити, що абсолютно безпечного способу трансфузії компонентів крові на сьогоднішній день не існує. Поряд з високим рівнем інфікованості ВІЛ, вірусами гепатиту В, С, D, трепонемою тощо проблема ускладнюється тим, що досі не розроблено надійних тестів для виявлення пріонної інфекції, внаслідок чого остання може безконтрольно поширюватися під час проведення трансфузійної терапії. Тому новою концепцією вітчизняної трансфузіології є звуження показань до застосування компонентів крові та повна відмова від переливання цільної крові.

У зв’язку з потенційною небезпекою розвитку інфекційних ускладнень гемотрансфузій зростає роль лікарських препаратів-кровозамінників. Учасники з’їзду навели результати клінічного застосування вітчизняних плазмозамінних препаратів Сорбілакт та Реосорбілакт, які ефективно відновлюють об’єм циркулюючої крові, не порушуючи при цьому функціональний стан системи гемостазу. Надзвичайно перспективним виявилося застосування у хірургічній та комбустіологічній практиці 6% та 10% розчину гідроксиетилкрохмалю (Рефортан, ХАЕС-Стерил) для заміщення втраченого об’єму циркулюючої крові та поліпшення мікроциркуляції. Фахівці обмінювалися досвідом застосування лікарських засобів для парентерального харчування на основі амінокислот, жирових емульсій. Учасники з’їзду активно обговорювали перспективи застосування нових препаратів, вироблених з плазми, — антистафілококового, антигерпетичного, антирабічного, антицитомегаловірусного та деяких інших імуноглобулінів, які дозволяють провести селективну ерадикацію небезпечних збудників захворювань. При цьому науковці докладають значних зусиль для того, щоб розробка цих препаратів здійснювалася відповідно до вимог нормативних актів Європейської Фармакопеї.

4. Реформування служби крові в Україні

Служба крові України є однієї з найважливіших складових частин вітчизняної охорони здоров'я і забезпечує надання трансфузійної допомоги в мирний час і при надзвичайних ситуаціях.

Проблема розвитку служби крові має загальнодержавний стратегічний характер, тому що стосується питань безпеки країни. За останні десятиліття відбувся переворот у розумінні задач трансфузіології, пов'язаних з усвідомленням ризику переливання крові та її компонентів, з одного боку, і необхідністю їхнього переливання для надання допомоги пацієнтам, з іншої. Здійснений перехід на компонентну терапію, цільна кров практично перестала використовуватися в клінічній практиці. Потреба в компонентах крові не пропорційна їхньому вмістові в крові і змінюється зі змінами протоколів ведення хворих. В умовах сучасної хірургії знижується потреба в еритроцитах, але зростає потреба у свіжозамороженій плазмі. В онкогематології та при гострій променевій хворобі терапія неможлива без використання великої кількості тромбоцитної маси. Подальший розвиток трансфузіології пов'язаний з поступовим переходом від гемокомпонентної терапії до переважного використання в клінічній практиці препаратів крові, у тому числі, геноінженерних.

Питання заготівлі донорської крові, її переробки, інфекційної безпеки, контроль якості крові, що переливається хворому – сьогодні визначено стратегічними у розвитку нашої країни, невідкладні у вирішенні, бо стосуються кожного громадянина України. Служба крові України представлена мережею установ (центри служби крові, станції переливання крові) і підрозділів (відділення, лікарень, що заготовляють кров), які забезпечують якість засобів для трансфузійної терапії. У системі Служби крові сьогодні в Україні функціонує 62 станції переливання крові (з них 24 обласних, 1 республіканська та 37 міських), 500 відділень переливань крові; заготовляють кров та її компоненти у 50 лікарнях.

Реформування розвитку Служби крові України має важливе значення і розглядається як загальнодержавна справа. Основим завданням у подальшій діяльності Служби крові України Міністерство охорони здоров’я визначає гарантування безпеки донорської крові. Вимогою часу є адаптація галузі до європейського рівня. Стандартизація процесів переробки крові повинна відповідати двом принципам ВООЗ: якість і безпека препаратів.Забезпечити якість донорської крові сьогодні в Україні можна – за допомогою тест-систем, і це дасть можливість уникнути інцидентів інфікування гепатитом, сифілісом, ВІЛ-інфекцією та іншими інфекційними хворобами. Вся заготовлена донорська кров, її компоненти повинні підлягати обов’язковому тестуванню перед застосуванням, що і буде гарантом безпеки крові та препаратів, виготовлених на її основі. Якість вітчизняних діагностикумів, що використовуються у донорстві, підтверджена акредитаційним незалежним центром Всесвітньої Організації охорони здоров’я, та сиcтемою контролю якості ISO 9000.