Спостереження та догляд за органами травлення
Догляд за системою травлення пе¬редбачає спостереження за всіма її орга¬нами, починаючи від ротової порож¬нини і закінчуючи нижніми відділами кишечнику.
Особливу увагу приділяють язику. Недарма кажуть, що язик — це дзерка¬ло шлунка і ротової порожнини. За наявності на язику нальоту його треба зчищувати паличкою або шпателем, обмотавши їх марлею. Хворі повинні систематично полоскати рот дезінфіку-ючим розчином (борною кислотою, риванолом, слабкими розчинами пере¬кису водню або калію перманганату — 1—2 кристали на склянку води). Це проводять з метою очищення порожни¬ни рота від мікробів, які завжди у ве¬ликій кількості містяться в ній.
У хворих, які не можуть робити цього самостійно, язик і всю порожнину рота треба старанно двічі на день витирати ватним тампоном, змоченим одним із антисептичних засобів. Якщо язик су¬хий, його змащують гліцерином.
Велику увагу треба приділяти тим, у кого через хворобу чи операцію ви¬никло блювання. У ослаблених хво¬рих, які не прокинулися ще після нар¬козу, виникає небезпека потраплян¬ня блювотних мас у трахею, що може призвести до тяжких ускладнень, зок¬рема до асфіксії. Коли дозволяє стан хворих, їх треба при цьому посадити, а коли це неможливо, — повернути голову хворого в лівий бік, опустити її дещо вниз, відкрити йому рот, фіксувати у витягнутому положенні язик . Для збирання блювот¬них мас під куточок рота підкладають рушник або якусь посудину. Після за¬кінчення блювання ротову порожнину ретельно осушують, а коли дозволяє стан хворого, дають йому можливість прополоскати рот водою.
У передопераційний період при дея¬ких патологічних станах (звуження воро¬таря шлунка внаслідок рубцювання ви¬разки), а також у післяопераційний ви¬никає потреба спорожнити шлунок та промити його. Звичайно шлунок проми¬вають через тонкий поліхлорвінілові™ назогастральний зонд за допомогою лійки або шприца Жане розчином хлористовод¬невої кислоти або натрію гідрокарбо¬нату (залежно від кислотності шлункового соку) до чистої води. У разі користуван¬ня шприцом не рекомендується насиль¬но проводити промивання за допомогою поршня (особливо відсмоктувати вміст шлунка) у зв'язку з можливістю крово¬течі. Промивання повинно здійснюва¬тися самопливом, за принципом дії си¬фона (піднімати і опускати лійку чи шприц Жане вище і нижче від положен¬ня тіла хворого). Перед уведенням кінець зонда бажано змастити гліцерином. Щоб не облити білизну і постіль водою, перед промиванням шлунка хворого прикривають клейонкою. Воду після промивання зливають у миску.
Перед операцією на органах травлен¬ня і під час післяопераційного періоду важливу увагу приділяють станові ки¬шечнику. Оскільки ситі хворі краще переносять операцію, треба подбати, щоб верхній і нижній відділи кишеч¬нику були порожніми, а в середньому відділі була невелика кількість високо¬калорійної їжі. Напередодні операції хворим ставлять очисну клізму. Для цього потрібні кварта Есмарха або лійка, зонд з ебонітовим, гутаперче-вим або скляним наконечником. Ос¬танній змащують вазеліном і вставля¬ють в ампулу прямої кишки, а в лійку наливають 1—1,5л води. Після очисної клізми хворий протягом 10 хв по¬винен затримати в кишках воду.
Дія очисної клізми полягає в збуд¬женні перистальтики кишок рідиною, а також у подрібненні і розрідженні су¬хих шматків калу.
У деяких випадках (за підозри на не¬прохідність кишок, перед операцією на товстій кишці) треба хворому постави¬ти сифонну клізму. Техніка проведен¬ня її дещо відрізняється від техніки про¬ведення очисної. Якщо очисну клізму ставить сестра, то сифонну у багатьох випадках (підозра на непрохідність ки¬шок) для правильної оцінки її ефектив¬ності ставить лікар або медсестра в при¬сутності його. Відрізняється й сама методика ставлення сифонної клізми. Для її проведення треба мати товстий (1—1,5 см у діаметрі) гумовий (без на¬конечника), на кінці тупо заокруглений зонд, лійку, відро з водою і миску. Зонд посередині перерваний і з'єдна¬ний скляною трубкою (щоб спостеріга¬ти, як відходять кал і гази). Положен¬ня хворого на спині із зігнутими в куль¬шових суглобах ногами або на лівому боці з приведеними до живота ногами.
У основі процедури лежить принцип сифона. Хірург вставляє вказівники палець лівої руки в ампулу прямої киш¬ки і по пальцю правою рукою вводить зонд. Палець служить контролем для запобігання скручуванню трубки в ам¬пулі прямої кишки.
Зонд уводять на глибину 30—40 см. У опущену лійку наливають воду і піднімають її. У міру витікання води в кишки лійку заповнюють водою. За один раз через лійку наливають 1 — 1,5 л води (залежно від самопочуття хворого). Після цього лійку опускають нижче від тіла хворого, дещо перехиляючи її вбік. Стежать за відходженням калу і газів. Після витікання з кишечнику води (ра¬зом із калом і газами) в лійку знову на¬ливають воду (стежать, аби не потрап¬ляло повітря) і піднімають її. Процеду¬ру повторюють багато разів. Для про¬мивання кишок треба 10—15л води.