Фітотерапія
В останнє десятиріччя траволікування інтенсивно розвивається. Цей давній напрям у медицині дедалі більше привертає увагу як лікарів-практиків і народних цілителів, так і науковців. До 50-х років ХХ століття ліки з рослин становили 70-80% усіх медикаментів, а нині лише третину препаратів отримують з рослин. Ось чому терапія природними засобами повинна займати належне місце в клінічній практиці. У першу чергу це стосується системи вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації МОЗ України, зокрема Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика.
Помітне зростання інтересу до народної фітотерапії починається з 70-х років минулого століття. Заснування Української асоціації народної медицини та створення системи її вищих навчальних закладів, поширення мережі лікарняних установ недержавної форми власності істотно сприяло відновленню уваги медичної громади до фітотерапії та усвідомленню її реальної ролі й місця в практичній медицині.
Останніми роками спостерігається розширення діапазону наукових пошуків щодо вивчення властивостей лікарських засобів рослинного походження та наукового обґрунтування доцільності широкого впровадження фітотерапії в клінічну медицину. Наукові розробки виконують у закладах освіти на рівні пошукової та ініціативної тематики кафедр та факультетів фармацевтичного профілю. Водночас ці роботи є фрагментами наукового супроводу ряду національних та державних програм у сфері охорони здоров’я, які нині реалізуються. Розширюється діапазон експериментальних досліджень та наукових клінічних розробок також у науково-дослідних установах МОЗ та АМН України.
За експертною оцінкою спеціалістів, що була опублікована у бюлетені ВООЗ за 1987 рік, 75% усіх хворих повинні лікуватися тільки засобами рослинного походження, які мають меншу побічну дію.
Преса все частіше порушує питання щодо ролі та місця траволікування у клінічній практиці. Але вона недостатньо висвітлює причини, що гальмують впровадження фітотерапії в клінічну практику. Це, зокрема, невирішене питання щодо підготовки кадрів, невдосконалена система впровадження в клініку засобів рослинного походження народної медицини, невизначена їх номенклатура. На жаль, у нашій країні також ще недостатньо проводиться охоронно-збережувальна робота щодо рідкісних лікарських рослин, які опинилися під загрозою зникнення.
Фітотерапія, як будь-яка наука, має свою методологію та можливості для свого розвитку. Мета навчання фітотерапії — набуття навичок з використання лікарських рослин для патогенетично обгрунтованого лікування та профілактики захворювань. Тож викладання та вивчення цієї галузі повинно проводитися, на наш погляд, за такими напрямами: практична робота на ділянках по вирощуванню лікарських рослин та засвоєння знань з ботаніки з елементами фармакогнозії. Майбутні лікарі повинні знати біохімію біологічно активних сполук, їх фармакологічну дію, тобто фармакокінетику та фармакодинаміку залежно від хімічного складу основних сполук, також проходити курс профілізації за загальною та спеціальною клінічною фітотерапією. Таким чином, треба розвивати престиж наукового підходу у використанні лікарських засобів рослинного походження.
За умов реформування системи охорони здоров’я в Україні, зокрема її первинної ланки, та запровадження засад сімейної медицини вбачається доцільним та нагальним опрацювання питання щодо розширення і поглиблення знань сімейного лікаря у сфері траволікуванні. Для цього потрібно використовувати науково-просвітницькі роботи, зокрема тематичні публікації у фахових медичних журналах, та приділяти поглиблену увагу викладанню засад фітотерапії як на додипломному, так і на післядипломному етапах навчання лікарів.
Подальший розвиток фітотерапії в Україні, на наш погляд, потребує вирішення низки проблем. У першу чергу, це розширення діапазону поглиблених наукових досліджень лікувальних властивостей лікарських засобів рослинного походження. З огляду на це доцільним є створення спеціалізованого науково-дослідного центру.
По-друге, йдеться про створення сучасного банку даних з постійно поновлюваною інформацією щодо номенклатури лікарських засобів рослинного походження, описів їх властивостей, особливостей застосування, ролі фітокомпонентів у офіційних фармацевтичних засобах. Такий банк даних завдяки сучасним інформаційним технологіям має бути доступним для широкого медичного загалу.
Третій крок — це удосконалення механізмів впровадження фітопрепаратів у широку медичну практику. Доречним буде залучення до цієї роботи спеціалізованих науково-дослідних установ клінічного профілю та поширення їх досвіду у сфері фітотерапії у закладах системи охорони здоров’я.Важливим фактором, що сприятиме розвитку фітотерапії, буде вирішення питання щодо широкого залучення лікарських засобів рослинного походження у стандарти медичних технологій, особливо, з огляду на демографічну тенденцію щодо збільшення питомої ваги населення старших вікових груп.