Центральна нервова система
Усі життєві прояви в організмі — чи то простий або складний м'язовий рух, робота травних залоз, обмін речовин то¬що — здійснюються за участю нервової си¬стеми у вигляді нервово-рефлекторного процесу.
Найглибше дослідили рефлекторну функцію нервової системи І. П. Павлов і його послідовники. Пізніше було вста¬новлено рефлекторну регулюючу роль ви¬щих відділів головного мозку у функціях внутрішніх органів, а також нервові про¬цеси, пов'язані із зворотною аферентацією, тобто передаванням сигналів від робочо¬го органа до нервових клітин.
До складу центральної нервової системи (systema nervosum centrale) людини належить спинний мозок, який багато в чому зберіг давню примітивну структуру, і головний, що генетично виник пізніше й зазнав під час еволюції низку складних перетворень.
Кора великого мозкуКора великого мозку (cortex cerebri) є найважливішою частиною центральної нервової системи як орган вищого нервового аналізу й синте¬зу, пов'язаний з формуванням умовноре¬флекторних зв'язків та індивідуального досвіду. У людини, на відміну від тварин, функція кори великого мозку визначає також символічні форми спілкування, най-вищим проявом якого є виразна мова, тісно пов'язана з абстрактним мисленням.
Кора великого мозку вкриває білу ре¬човину півкуль. Загальна площа кори ве¬ликого мозку людини становить у серед¬ньому близько 22 000 мм, товщина її на більшості площі — 1,3 - 4,5 мм і лише в прицентральній часточці досягає 10 мм.
До складу кори належать тіла дуже ве¬ликої кількості нейроцитів, закладених у нейроглії. Залежно від типу та розташу¬вання нервових клітин кору великого моз¬ку можна поділити на шість пластинок (шарів): І — молекулярну (lam. molecularis); II — зовнішню зернисту (lam. granularis externa); III — зовнішню піра¬мідну (lam. pyramidalis externa); IV — внутрішню зернисту (lamina granularis interna); V — внутрішню пірамідну (lam. pyramidalis interna); VI — багатоформну (lam. multiformis).
Цитоархітектоніка різних відділів кори великого мозку різноманітна (вперше це довів київський анатом В.О. Бец, 1874). У корі великого мозку розрізняють близь¬ко 200 полів, кожне з яких має свої струк¬турні особливості.
Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори, або центр, відпові¬дає лише певній функції на периферії (те¬орія вузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (тео¬рія еквіпотенціалізму). І.П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим, а містить ядро й розсіяну час¬тину, причому розсіяні елементи розташо-вані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних еле¬ментів). Нижче подано деякі найваж¬ливіші нервові центри (ядра), розташовані в корі великого мозку.
Передцентральна звивина (gyms precentralis) і прицентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які над¬ходять від посмугованих м'язів, суглобів, су¬хожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м'язів нижніх кінцівок, ниж¬че — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов'язані з мус¬кулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви). У лівій (у лівшів у правій) нижній тім'яній часточці розташований центр, який координує ці¬леспрямовані рухи. Він функціонує за ти¬пом тимчасових зв'язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспря¬мовані дії (апраксія).
Вважають, що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівнова¬ги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).
Центр слуху розташований у корі верх¬ньої скроневої звивини, на боці, обернено¬му до острівця. Двосто¬роннє ураження центру призводить до повної кіркової глухоти.