Організація та функціонування картелів

забезпечення формування попиту і стимулювання збуту (ФОССТИС) шляхом комбінації реклами, особистого продажу, некомерційних престижних заходів («паблик рилейшнз») і різного роду матеріальних стимулів, спрямованих на покупців, агентів і конкретних продавців;

забезпечення цінової політики, що полягає в плануванні систем і рівнів цін на товари, що поставляються, визначенні «технології» використання цін, кредитів, знижок і т.п.

задоволення технічних і соціальних норм реґіону, у якому збувається продукція, що означає обов'язок забезпечити належну безпеку використання товару і захисти навколишнього Середовища, відповідність морально-етичним правилам, належний рівень споживчої цінності товару;керування маркетинговою діяльністю (маркетингом) як системою, тобто планування, виконання і контроль маркетингової програми й індивідуальних обов'язків кожного учасника роботи підприємства, оцінка ризиків і прибутків, ефективності маркетингових вирішень.

Всі суспільні взаємодії можна трактувати як ринкові про¬цеси Таке ствердження виходить з того, що на ринкові відноси¬ни між учасниками товарно-грошових операцій впливають, по¬ряд з суто ринковими суб'єктами покупців, продавців, спожива¬чів, посередників, — і такі структури як преса, суспільні партії і групування, такі події, як свята, війни, революції, контррево¬люції, міжнародні зустрічі на різних рівнях і т. ін.

Під впливом цих і інших взаємодій на ринку весь час відбу¬ваються процеси, які відбиваються на ринкових можливостях фірм: зміни цін і тарифів на основні товари, на супутні товари і комплектуючі, зміни в інфраструктурі, етнографічні, демографічні, політичні і екологічні зміни, появи нових або ліквідація старих економічних структур і т. ін.

Історія економічних вчень:3.4. Економічне вчення А.Смітта

А. Сміт (1723—1790) видатний англійський економіст, який започаткував систематизований виклад політичної економії. 1776 року він опублікував працю «Дослідження про природу і причини багатства народів», яка здобула світової слави.

Наслідуючи філософів-просвітителів, котрі за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її комплексного дослідження. У «Багатстві народів» він досліджує «людину економічну», однак не ізолює її від інших аспектів людського життя.

Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну поведінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси — намагання поліпшити своє становище.

Трудове походження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них «дозвіллям, свободою, спокоєм». Схильність до обміну зумовлює те, що люди через поділ праці концентрують свою діяльність на певній її формі, що підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свої зусилля, а це обертається на вигоду для всього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про «природний порядок», Сміт підкреслює, що за умов «природного порядку» (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує «незрима рука», яка забезпечує загальну гармонію через «вільну гру» приватних інтересів, тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям.

Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Він є прихильником економічного лібералізму, «вільної гри» господарських сил, невтручання держави в економічне життя. Водночас Сміт визнає роль держави у виконанні таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо.

Сміт брав собі за мету дослідити природу і причини багатства народів. Проте його працю під такою назвою присвячено, по суті, розгляду умов зростання багатства, умов збагачення нації. Він аналізує низку економічних категорій і понять, що становлять основу цих процесів.

Свій твір Сміт починає з розгляду поділу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов'язували його із сільським господарством, Сміт чітко називає першоджерело багатства — працю. Вирішальний фактор зростання багатства й «загального добробуту» він убачає в поділі праці, який веде до «величезного збільшення продуктивності всіх різноманітних занять і мистецтв».