Організація та функціонування картелів
Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо — розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Отже, розподіл він уважає фактором зростання. Вихідним пунктом дослідження в нього, як і в Сміта, є мінова вартість.
Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоч і є абсолютно необхідною для визначення останньої. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, потрібної для їх добування. Перше джерело — рідкісність, стосується незначної кількості товарів (мистецькі твори тощо). Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею.
Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і критикує за її визначення «працею, що купується». Не сприймає Рікардо і тлумачення Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи. Водночас Рікардо заявляє, що на цінність товарів впливає не лише праця, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві. Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Проте (на відміну від Сміта) він трактує цю категорію позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, стає капіталом.
У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він уважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару, а позначаються лише на величині прибутку.
Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли розв'язував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що
прибуток на капітал визначається його розмірами, а норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до затрат живої праці. Тоді у галузях, де переважала б ручна праця і були більшими її витрати, створювалась би більша цінність, ніж у галузях зі значним основним капіталом. Щоб подолати цю суперечність Рікардо відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Він висновує, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою малої кількості техніки, і навпаки. Саме в такий спосіб вирівнюється норма прибутку, незалежно від статей витрат.
Рікардо в основному дотримувався трудової теорії вартості, хоч і розумів, що вона не може повністю пояснити співвідношення товарних цін. Але вона була зручною для аналізу проблеми протягом нетривалих часових періодів.
Підхід Рікардо до визначення цінності зазнав гострої критики з боку економістів, які підкреслювали працезатратний характер його концепції. Слід звернути увагу на це питання, адже в СРСР саме ця затратна концепція в теорії виявилася як розтратна практика в народному господарстві.
Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під «природною» він фактично розуміє цінність, під «ринковою» — ціну. Ринкові ціни відхиляються від природних під впливом попиту і пропозиції.
Гроші. Теорію грошей Рікардо будує на засадах своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото, цінність котрого, як і будь-якого іншого товару, визначається затратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.
Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії, як уже зазначалось, Рікардо вважає розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти.
Заробітна плата в Рікардо — це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. Природна ціна визначається цінністю засобів існування робітника і його сім'ї. Вона змінюється з часом і є різною в різних країнах. Рікардо притаманна тенденція обмежувати природну ціну праці ціною мінімуму засобів існування.Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. З розвитком суспільства становище робітників буде погіршуватись. Це зумовлюватиметься, на думку Рікардо, зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, що спричинятиме зростання цінності останніх. А грошова заробітна плата коли й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Він виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів на захист бідних.